Три питання, на які бояться відповідати українські банкіри: експерти дали свої пояснення

Незважаючи на низку реформ, у банківському секторі України досі немає демократії

Доки в Україні триває повномасштабна війна, банківська сфера та ті справи, які в ній відбуваються, залишаються у тіні. А тим часом є низка проблемних питань, відповіді на які, схоже, не може дати жоден банкір в Україні.

Йдеться про такі питання.

1. Доля держави у банківській системі більше 50%, навіщо ми будуємо держмонополію? Якою має бути оптимальна кількість банків для України у корпоративному секторі та секторі роботи з фізособами?

2. Банкопад імені Гонтарєвої – чи потрібний він був?

3. Стабкредити, які не повернули – чому ніхто не поніс відповідальності: Надра, ВАБ, Фінанси та Кредит та інші.

Видання "Коментарі" звернулось із цими питаннями до експертів, щоб прояснити ситуацію.

Правове поле не дозволяє банкірам сперечатися з НБУ

Економіст, член товариства фінансових аналітиків, екс-член Ради НБУ Віталій Шапран поділився таким коментарем:

Наводимо також відповіді Віталія Шапрана на наведені вище питання.

1. Практика США показує, що державі немає місця у банківському секторі. Навіть те, що вони націоналізували на момент іпотечної кризи в США 2008-2009 рр., дуже швидко продавалося приватним інвесторам. А в нас держбанки місцями перетворили на дірки, через які вимивалися бюджетні гроші. Було це і за Януковича, і за Порошенка. З реформою наглядових рад банків цей процес припинився, але державі краще було б продати ці активи з молотка, оскільки великі ризики, що цим активам потрібна буде докапіталізація. Також створилася сама по собі ідіотська ситуація, коли банки одного і того ж акціонера конкурують між собою, витрачаючи багато грошей на рекламу, маркетинг, просування продуктів, блокування дій один одного. Що саме собою не можна вважати нормальним.

2. Щодо банкопаду імені Гонтарєвої, то швидше потрібен був не такий підхід, а реформа банківського сектора. На ринку були банки, які працювали за схемою фінансових пірамід, були банки з діркою в балансі та відкриті смітники. Під впливом макрофінансової нестабільності пустили під ніж усі поспіль, навіть ті, які можна було врятувати, а потім продати приватникам. Все це рекламувалося нашим західним партнерам, як велике досягнення. Насправді хороша ідея у дебільному виконанні у перемішуванні з корупційними інтересами призвела до послаблення конкуренції на банківському ринку та зростання державної частки у банківській системі. Сподіваюся влада не дасть повторитися цим подіям у банківському та страховому секторі. Обидва сектори вимагають реформ, але без кривавих наслідків для ринку та збитків для держсектору.

3. Щодо стабкредитів та відповідальності – це більше питання до силових структур, прокурорів та суддів. Додам лише те, що, напевно, не дарма під НБУ часто можна було побачити авто елітних марок: Мазератті, Майбах, Роллс-Ройс і т.д.

Нацбанк потихеньку, використовуючи документи, які має, продовжує доводити свою правоту в судових інстанціях

Економічний експерт, президент Інвестиційної групи "УНІВЕР" Тарас Козак виявився тим представником банківської сфери, який погодився відповісти нашому виданню на незручні для багатьох питання.

1. Не державі, не НБУ визначати, скільки в нас має бути банків, а бізнесу. Якщо є ідеї, під які можна створити банк, якщо він може спокійно функціонувати та забезпечувати нормальне обслуговування клієнтів, бути прибутковим, отже, йому місце на ринку. І добре, якщо банків багато, якщо вони є працездатними. Системні фінансові установи мають як плюси, так і мінуси. Коли системний банк падає, державі доводиться підставляти плече. Тому що падіння такого банку – це загроза для економіки усієї країни. І саме таким чином у руках держави опинилися ті ж самі Приватбанк, Родовід і так далі. Їх довелося націоналізувати, тим самим збільшуючи частку держави на банківському ринку. При ліквідації таких банків постраждало б безліч їхніх клієнтів.

Оптимальну долю держави в банківському секторі визначити складно. І це точно не вирішувати державі. Але, на мій погляд, одного системного (державного) банку, через який можна проводити якісь чутливі, певною мірою секретні операції (фінансування тієї ж оборонки), було б достатньо. Всі інші банки можуть бути приватними чи приватними з невеликою державною чи муніципальною участю.

На жаль, для нашого неефективного держуправління банк – це радше загроза, ніж можливість. І, що менше загроз у вигляді держбанків, то краще.

2. Так званий банкопад імені Гонтарєвої - це, насправді, очищення банківської системи від того, що називалося банками, але такими не було. За вивісками деяких "банків" ховалися відверті схематози, переправлення грошей за кордон, відмивання їх, повернення ПДВ тощо. Нерідко це були просто "піраміди". Той самий Коломойський, створивши "піраміду" під назвою Приватбанк, зумів захопити значну частину українського бізнесу. Тільки за рахунок депозитів вкладників. Тоді як у самому банку коштів не було. Аналогічно діяв банк "Фінанси та Кредит" Жеваго. Зібрав кошти з населення, купив собі кілька великих підприємств. А у банку грошей не було. І він ні з ким не розрахувався. Є ще чимало таких історій появи українських олігархів.

І, коли, нарешті, у НБУ з'явилася відповідальна влада на чолі з Гонтарєвою, вона те, що не було банками у первісному значенні цього слова, просто почистила. Змусила їх стати банками, або зникнути. І, звісно, за це вся тодішня так звана "банківська еліта" Гонтареву зненавиділа. Адже вона забрала у них незаконний інструмент збагачення.

У результаті на тодішній главу НБУ почалася страшна медійна атака. І не лише медійна. Були підпали будинку, машини. Погрожували її життю. Носили труну з її прізвищем довкола НБУ. Так олігархи чинили опір спробам Гонтарєвої очистити банківську систему. Але вона свого досягла. Останнім штрихом стала націоналізація ПриватБанку. Після чого наша банківська система стала відносно чистою, надійною та заможною. Доказ чого – те, що ні ковід, ні широкомасштабне російське вторгнення не вплинули на надійність української банківської системи. Та продовжувала працювати, видавалися вклади. Можна вже сміливо говорити, що українські банки вистояли. Чого б не сталося, якби не було того самого чищення ринку у 2014-2016 роках.

3. Ніхто не поніс відповідальності, тому що судову систему до кінця не очищено. Той самий Коломойський донедавна вигравав усі суди в Україні, програваючи їх за кордоном. Але ситуація змінюється. Буквально минулого тижня Коломойський нарешті програв апеляцію чи касацію у Верховному суді.

Нацбанк потихеньку, використовуючи документи, які має, продовжує доводити свою правоту у судових інстанціях. Активи забираються і в Коломойського, і в Жеваго, і в Бахматюка, і в інших схематозників, які, користуючись банківською ліцензією, якимось незрозумілим чином отримували стабілізаційні кредити. Є підозра, що без корупції не обійшлося. І що спочатку вони не мали наміру розраховуватися за ці кредити. У цих справах має поставити крапку суд. Нацбанк не має повноважень, які б дозволили повернути ці кошти. Як показує практика, коли олігархи втрачають свої активи, справи у суді рухаються у справедливому напрямку. Я оптиміст і вважаю, що у результаті всі схематозники будуть покарані, а кошти повернутися до НБУ.

Ближче до завершення війни можна знову повертатися до планів приватизації держбанків

Представник Економічної експертної платформи Олег Гетман також надав відповіді на запитання "Коментарі".

1. До початку повномасштабної війни було узгоджено план з мінімізації частки держави у банківському секторі. Мав бути обов'язково приватизований Приватбанк, в акціонери Ощада увійти іноземні організації. Але з початком воєнних дій у 2022 році ці плани було тимчасово заморожено. Головною метою стало утримати банківський сектор за часів інформаційної, фінансової та економічної війни. Тому висока доля держави у банківському секторі під час війни стала скоріше перевагою, ніж недоліком. З цим завданням – вистояти – банківський сектор у 2022 році впорався. Більшість банків навіть одержали прибуток. Ближче до завершення війни можна знову повертатися до планів приватизації держбанків.

2. Під час головування у НБУ Валерії Гонтарєвої було проведено реформування банківського сектору. Усі банки, які займалися сірими схемами, "пилососили" депозити та виводили кошти за кордон тощо. Вони були виведені з ринку. На ринку залишилися лише "здорові" банки, які пережили і ковід, і навіть повномасштабну війну, що свідчить про їхню якість та якість проведеної у 2015-2016 роках реформи. Звичайно, безліч закритих банків-схемників, банків-пилососів залишилися вкрай незадоволеними діями влади, які припинили їхній "сірий" бізнес. Тому вони вже багато років розповсюджують фейки щодо подій тих часів.

3. Щодо ситуації з не поверненням стабкредитів та відсутністю відповідальності за це – тут питання до органів правопорядку.

Читайте також на порталі "Коментарі" – як іде підготовка до контрнаступу ЗСУ – чому стільки шуму, прогнозів, "зливів".