Ексклюзив Три тисячі гривень кожному: чому плани роздати гроші бідним – це утопія

У Комітеті Верховної Ради з питань економічного розвитку ініціювали заходи з підтримки економіки взагалі і українців зокрема у зв'язку з карантином, якому немає кінця. На думку представників Комітету, макроекономічні показники дозволяють провести емісію на 300 млрд грн. Ці гроші пропонують спрямувати на реалізацію трьох великих програм. Ми вирішили детальніше розглянути кожну з програм і дізнатися думку експертів про те, наскільки складно і чи реально взагалі буде реалізувати задумане.

Програма 1. Фінансова підтримка українців

Підтримати громадян грошима хочуть не просто так, а з метою стимулювати попит на продовольчі товари. У Комітеті запропонували ввести тимчасовий універсальний базовий дохід в розмірі 3 тис. грн на кожного на період виходу з карантину та економічної кризи.

Економісти виявилися одностайні у думках: це якась утопія.

Так, експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзін нагадує, що в європейській практиці базовий дохід – це сума перерозподілу профіциту бюджету, а у нас бюджет дефіцитний. А економіст Андрій Мартинюк взагалі не розуміє, причому тут базовий дохід, адже це поняття має на увазі, насамперед, регулярність. А про яку регулярність може йти мова, коли 100 млрд грн не вистачить навіть для того, щоб заплатити всім по 3 тисячі одноразово, якщо, звичайно, нас 42 мільйони, як стверджує Держстат?

"Ця програма виглядає як передвиборчий популізм, адже в країні дуже багато безробітних. У них немає можливості отримати роботу, за яку б платили, – вважає аналітик "Центру біржових технологій" Максим Орищак. – Логічніше було б створювати робочі місця, стимулювати перепрофілювання, а також контролювати чесне ставлення роботодавців до своїх співробітників, а, отже, створювати сприятливі умови для мікробізнесу та малого бізнесу".

Програма 2. Кредитування

Друга програма, на яку пропонують спрямувати 100 млрд – безкоштовне і безумовне кредитування малого і середнього бізнесу для виплати зарплат і збереження робочих місць.

На думку Орищака, якщо мова йде про кредитні канікули, завдяки яким компанії зберігають потенціал запуску роботи, як тільки це буде можливо, то це звучить дуже добре. Правда, уточнює аналітик, виникає закономірне питання: яким компаніям і за яких умов будуть видавати ці кредити? І чи не виявиться кількість "підводних каменів" такою, що пройти їх зможуть лише обрані?

У той же час Олег Пендзін вважає, що цей намір нездійсненний, оскільки кредитуванням у нас займається не держава, а банківська система. Держава ж, у кращому разі, відшкодовує частину процентної ставки.

Програма 3. Електроенергетика і інфраструктура

Ще 100 млрд надрукованих грошей планують спрямувати на відновлення галузі електроенергетики і на інвестиції в будівництво інфраструктури.

Андрій Мартинюк каже, що саме цей пункт найбільш близький до реалізації, адже будь-яка українська влада буквально спить і бачить, як закопати мільярди на дороги.

А економіст Владислав Банков зізнається, що його насторожує те, як "красиво" влади повернули виплати головному бенефіціару енергетичної сфери у загальну програму боротьби з наслідками карантину.

"Заради розпилу цих грошей вони готові "покласти" економіку країни і підірвати довіру до національної валюти", – резюмував експерт.

З тим, що дана ініціатива може отримати левову частку підтримки, так як в цьому секторі частка державних компаній дуже висока, погоджується Орищак, і приходить до висновку: виходить, що це виглядає як пункт для відмивання грошей.

Емісія в 300 млрд: питання безпеки

Окреме питання до суми емісії. Все ж надрукувати 300 млрд грн – це не жарти, інфляція може рвонути так, що озирнутися не встигнемо – доходи максимально знеціняться.

"Звичайні тенденції в економіці країн після емісії такі: якщо немає економічного зростання, то побічними ефектами будуть прискорення інфляції, девальвація нацвалюти і порушення макрофінансової стабільності, – констатував Максим Орищак. – Фінансовий регулятор поки що не вводить ніяких обмежень на обсяги довгострокового рефінансування і не питає у банків, як вони планують використовувати отримані кошти. Тому цілком можемо отримати негативний ефект".

Експерт нагадує, що банки по всьому світу зараз активно знижують ставки, розуміючи, що цей крок ніяк не допоможе підтримати їх економіки. Вони йдуть цим шляхом, бо так звикли і у них немає інших важелів. На думку Орищака, в намірі надрукувати гроші також проглядається спроба діяти "як звикли", оскільки гарантій, що вдасться утримати інфляцію, немає.

"300 млрд грн – це дуже багато для економіки, яка не росте, – погоджується Владислав Банків. – Емісія – це податок на тих, хто працював, на користь чиновників-розпорядників бюджету. І питання не тільки в інфляції, але і у функціональності гривні як валюти. До істотних обмежень розрахункової функції додаються інфляційні ризики. Хто буде користуватися грошима, які не є повноцінним засобом ні розрахунку, ні накопичення?".

За словами експерта інституту Growford Олексія Куща, існують різні підходи для визначення безпечного рівня емісії, і найпопулярніший з них – через рівень дефіциту бюджету.

"Якщо у нас цільовий індикатор дефіциту бюджету становить 2%, то зростання до 6% або навіть до 8% в період кризи теоретично припустимо, – роз'яснює експерт. – З іншого боку, ці 6-8% вводять нас в оману, оскільки ми порівнюємо ці цифри з 6-8% дефіциту бюджету в розвинених країнах, і думаємо, що цілком можемо собі дозволити йти по їх стопах. Але це не так, оскільки у нас абсолютно різні канали руху грошей в економіку".

Як приклад експерт наводить факт видачі казначейських чеків у США – на 1000 доларів кожному дорослому, і на 500 доларів дитині. Американці вже провели опитування і дослідження, щоб зрозуміти, як розійшлися ці гроші. З'ясувалося, що їх левова частка пішла на обов'язкові платежі: податки, страхові внески, іпотеку, оренду, оплату освіти і так ділі. А на потреби залишилися буквально копійки.

"У нас же 90% будь-якої допомоги піде на споживчий ринок, провокуючи інфляцію, – продовжує Олексій Кущ. – І справа не в якійсь особливій психології українців або в нашій бідності. Справа в налаштуваннях наших фінансової, економічної та бюджетної систем, які занадто примітивні. У нашій країні гроші рухаються по декільком базовим каналам. У нас немає розвинених фінансових і фондових ринків, немає "обволакуючих" населення інституцій на зразок загального страхування, розвиненого іпотечного кредитування – словом, немає можливості абсорбувати вкинуті в економіку гроші. У свій час навіть "юліну тисячу" пропонували видавати доларами, вважаючи, що це могло б загальмувати вихід грошей на споживчий ринок, але ця міра навряд чи допомогла б. У нас будь-які виплати дуже швидко з'їдає споживча інфляція".

Схоже, влада ніяк не може знайти "золоту середину": при високій інфляції доходи населення знецінюються, але і вплив низької виявилося нітрохи не кращим, оскільки вона згубна для бізнесу. Ідеально було б утримати інфляцію в межах 8-10%, але як це зробити?

"Сьогодні нам потрібно розігнати інфляцію, необхідний "інфляційний першопоштовх", – говорить Олексій Кущ. – Причому зробити це потрібно грамотно, щоб інфляційний імпульс пішов не на споживчі товари, а на промислові і промисловості було вигідно виробляти продукцію".

Що стосується конкретної суми "безпечної емісії", то експерти, опитані "Коментарями", зійшлися на 100 млрд грн.

Емісія в 300 млрд: альтернативні шляхи порятунку економіки

Те, що пропозиція емісії в 300 млрд грн є небезпечною для економіки і не має достатнього економічного обґрунтування, зазначив у розмові з "Коментарями" і президент Інституту реформ та розвитку Києва Олександр Вовченко.

"Реалізація цієї ідеї може призвести до поглиблення економічної кризи в Україні, особливо враховуючи, що економічна ситуація і без того непроста, – зазначив експерт. – Мало того, це більше схоже на "розпил грошей", ніж на програму порятунку економіки".

Олександр Вовченко впевнений, що замість запуску друкарського верстата владі потрібно шукати інші шляхи.

По-перше, для пожвавлення економіки залучати кошти банків, які за останні роки змогли накопичити значний фінансовий ресурс. Але замість інвестування в реальні сектори економіки багато українських банків вкладають свої вільні засоби в безризикові депозитні сертифікати НБУ і ОВДП Мінфіну. А український бізнес ледь виживає на обмеженій "кредитній дієті".

По-друге, на тлі падіння економіки, дефіциту бюджету, великих витрат, пов'язаних з боротьбою з епідемією, ми так і не почули заяв влади про скорочення витрат на своє утримання. Зрозуміло, що бюджети органів державної влади у ці непрості часи треба урізати. В сьогоднішніх умовах доцільно взагалі переглянути весь бюджет.

По-третє, владі, нарешті, потрібно ввести умови для того, щоб гроші українців не лежали роками під подушками, а працювали в українській економіці. Таке партнерство має бути взаємовигідним і мати гарантію від держави. Ось над цим і треба думати в першу чергу Комітету з питань економічного розвитку.

По-четверте, необхідно виводити економіку з тіні. І для цього потрібен чіткий план – програма.

По-п'яте, потрібно звернути увагу на ефективне управління державним майном. Безліч такого майна просто простоює, а воно могло б приносити державі прибутки.

"Розвиток інфраструктури – це, безумовно, важлива і правильна річ, – каже Вовченко. – Але головне, щоб вона реалізовувалася продумано й постійно, незалежно від зміни влади. Тому потрібен чіткий, регламентований механізм, з яких коштів ми беремо ресурс для інфраструктурних проектів, в яких містах і селах ми будуємо школи і дитсадки, чому спочатку там, а не в іншому місці. Очевидно, що повинен бути жорсткий конкурс і контроль за використанням бюджетних коштів. Дуже важливо привести існуючу інфраструктуру в порядок, але в нинішній ситуації є традиційний ризик, що кошти на інфраструктуру кинуть на округи з метою перемогти на місцевих виборах".