Лобізм у Європі: як корпорації просувають свої інтереси в європейських інституціях

Як відомо, перші лобісти з’явилися у США на початку 20 століття, і згодом там лобізм почав жорстко регулюватися на законодавчому рівні.

Лобізм у Європі (фото з відкритих джерел)

У той час як регулювання лобізму в США посилювалося, воно також повільно поширювалося і на міжнародному рівні: з 1940-х до початку 2000-х років лише 4 країни регулювали лобістську діяльність: США (1946), Німеччина (1951), Австралія (1983) та Канада (1989). Однак з того часу кількість країн, які ухвалили закони про лобіювання, різко зросла, знову ж таки, часто у відповідь на політичні скандали. Сьогодні закони про лобіювання існують щонайменше у 29 країнах. Вони поширені по всій Європі і починають проникати в Азію (наприклад, Тайвань) та Південну Америку (наприклад, Перу).

Очікується, що поширеність цих законів продовжуватиме зростати, оскільки міжнародні організації, такі як Організація економічного співробітництва та розвитку, рекомендують країнам запроваджувати режими реєстрації лобістів. Окрім зростання кількості таких законів, в існуючому законодавстві також спостерігається перехід від добровільних реєстрів до обов'язкових правових вимог, що підлягають виконанню.

Ці закони загалом сприяють прозорості та мінімізують тіньовий вплив на державні процеси. Однак існують відмінності в тому, хто повинен реєструватися, які види діяльності регулюються, як розкривається інформація про діяльність і як караються порушення.

Пропонуємо вашій увазі ознайомитися з режимами реєстрації лобістів у Великій Британії, Франції, Німеччині та Європейському Союзі.

Регулювання лобізму у країнах Європи: основні відмінності

 Закони різняться залежно від того, хто зобов'язаний реєструватися. Закон Великої Британії про прозорість лобіювання, позапартійної агітації та управління профспілками застосовується лише до зовнішніх лобістів-консультантів, які зареєстровані відповідно до Закону про податок на додану вартість 1994 року (тобто мають річний обіг понад 85 000 фунтів стерлінгів), тоді як інші закони можуть застосовуватися як до лобістів-консультантів, так і до штатних лобістів.

Закон Німеччини "Про реєстрацію лобістів" схожий на  LDA (Lobbying Disclosure Act) США тим, що встановлює нижчий поріг для реєстрації зовнішніх лобістів, ніж для працівників, які лобіюють інтереси свого роботодавця.

У Німеччині немає реєстраційного порогу для компаній, які здійснюють лобіювання на професійній основі для третьої сторони, тоді як компанії, які лобіюють від власного імені, повинні реєструватися лише в тому випадку, якщо вони роблять це регулярно або здійснюють понад 50 лобістських контактів протягом  3-місячного періоду. Лобіювання включає спроби вплинути на рішення Бундестагу, його членів та підрозділів, а також канцлера, голів федеральних відомств та державних секретарів.

Франція та ЄС не проводять чіткого розмежування між зовнішніми та внутрішніми лобістами, хоча на практиці зовнішні консультанти все ж можуть бути більш схильні до реєстрації, враховуючи характер їхньої діяльності та встановлений законом реєстраційний поріг. Другий французький закон Сапена вимагає реєстрації лише в тому випадку, якщо особа витрачає більше половини свого часу на лобістську діяльність протягом 6-місячного періоду або протягом 12-місячного періоду, здійснюючи більше 10 лобістських заходів. Лобістська діяльність визначається як комунікація, ініційована лобістом з державною посадовою особою щодо нормативно-правових актів, законодавства або індивідуального державного рішення з метою впливу на таке рішення.

Існують також розбіжності щодо того, який вид діяльності є лобіюванням, оскільки не вся взаємодія з державними службовцями обов'язково охоплюється цим поняттям. Наприклад, закон ЄС про лобіювання охоплює намагання вплинути на прийняття рішень в ЄС, участь у консультаціях та слуханнях, організацію комунікаційних кампаній та низових ініціатив, підготовку політичних документів та інші види комунікації, але не включає подання документів в рамках юридичної або адміністративної процедури, відповіді на інформаційні запити і навіть спонтанні зустрічі.

У Великій Британії визначення лобізму обмежується спілкуванням з міністром або постійним секретарем (або еквівалентними посадовими особами), тоді як Німеччина вимагає контактувати з Бундестагом або парламентськими державними секретарями, керівниками департаментів та керівниками підвідомчих департаментів. Закон Франції також обмежує коло державних службовців, на яких поширюється його дія, і не поширюється на повідомлення, ініційовані державним службовцем.

Кожен з цих законів вимагає певної форми постійного звітування для зареєстрованих осіб. Закони ЄС та Німеччини вимагають постійного оновлення інформації, що міститься в реєстрах, наприклад, про питання, які просуваються, клієнтів, яких представляють, та витрачені ресурси. У Франції вимагається щорічна звітність, а у Великій Британії — щоквартальна звітність, як це передбачено LDA.

За порушення цих законів передбачені штрафи, за винятком ЄС, де механізмом покарання за порушення є відмова у доступі та позбавлення лобістських привілеїв. Але навіть ці негрошові наслідки є еволюцією від попереднього режиму добровільної реєстрації в ЄС. Французьке законодавство як і LDA також допускає кримінальне покарання за певних обставин. Крім того, завжди існує потенційна репутаційна шкода, яку може завдати порушення будь-якого з цих законів.

Ці закони мають як багато спільного, так і свої унікальні нюанси. Для компанії, яка працює за кордоном, дедалі важливіше розуміти як загальні концепції, спільні для законів про лобіювання в різних юрисдикціях, так і особливості законів конкретної країни, в якій працює вона.

Компаніям слід створювати команди, які вільно володіють принципами регулювання лобіювання, маючи при цьому глобальне охоплення для координації подачі заявок та надання консультацій у країнах, де компанії та їх співробітники ініціюють реєстрацію.

Корпоративне лобі у Європі: як не зашкодити суспільним інтересам

 Корпоративне лобіювання — це процес, за допомогою якого корпорації намагаються впливати на формування політики та прийняття рішень в інституціях ЄС. Це може відбуватися в різних формах, включаючи пряме лобіювання чиновників і політиків ЄС, фінансування політичних кампаній і аналітичних центрів, а також спонсорство заходів і конференцій.

У Брюсселі — лобістській столиці Європи, працює понад 25 000 лобістів, більшість з них — на службі у великих корпорацій. З 2015 року бюджет 50 найбільших транснаціональних корпорацій, які лобіюють інтереси європейських політиків, збільшився на 30 мільйонів доларів. Особливо великі технологічні компанії спричинили значне зростання як кількості лобістів, так і розміру їх бюджетів.

 Однією з головних проблем корпоративного лобіювання є те, що воно може призвести до політики, яка ставить інтереси корпорацій вище за суспільні інтереси, як це можна побачити на прикладі впливу тютюнової індустрії. Європейська директива щодо тютюнових виробів 2014 року стала мішенню для лобістів тютюнової промисловості, що призвело до затримок у процесі імплементації. У цьому випадку тютюнові компанії наголошували на економічних наслідках, щоб перевести дискусію зі сфери охорони здоров'я в економічну площину, що не відповідало інтересам суспільства, а радше самим компаніям. У 2020 році Corporate Europe Observatory опублікувала звіт, в якому стверджувала, що Європейська Комісія не виконує своїх зобов'язань щодо захисту процесу прийняття рішень у сфері охорони здоров'я від впливу тютюнової індустрії.

Ще одним гучним прикладом негативного впливу корпоративного лобізму в ЄС є скандал з викидами Volkswagen. У 2015 році стало відомо, що німецький автовиробник Volkswagen навмисно запрограмував свої дизельні двигуни на контроль викидів під час випробувань, демонструючи нижчі викиди в лабораторних умовах. Насправді ж двигуни викидали до 40 разів більше азоту, ніж заявляла компанія. Під час розробки нових тестів Європейська асоціація автовиробників (ACEA) розпочала лобіювання більш суворих тестів на викиди. Витік документів показав, що ACEA зустрічалася з Європейською комісією, а отже, мала внутрішню інформацію від ЄК щодо проекту.

Обидва випадки показують, що корпоративне лобі є впливовим і йому бракує прозорості. У відповідь на подібні інциденти лунали заклики до посилення регулювання та нагляду за корпоративним лобіюванням в ЄС. Це призвело до запровадження таких заходів, як реєстр прозорості, який вимагає від лобістів розкривати інформацію про свою діяльність та людей, з якими вони спілкуються. Реєстр був запроваджений як засіб підвищення прозорості та підзвітності ЄК та ЄП. У 2021 році правила реєстру були змінені, зробивши реєстрацію в ньому обов'язковою. Однак, наскільки ефективним є цей реєстр — питання дискусійне. Обов'язковою є лише реєстрація для представництва інтересів під час зустрічей з посадовими особами ЄК, ЄП або Європейська Рада. Реєстрація в інших установах все ще залишається добровільною.

Підсумовуючи, можна сказати, що корпоративне лобі в ЄС є ефективним для корпорацій. Загалом, триває дискусія щодо належного балансу між наданням корпораціям можливості висловлювати свої погляди та забезпеченням захисту суспільних інтересів у процесі вироблення політики. Таким чином, питання корпоративного лобіювання в ЄС, ймовірно, залишатиметься предметом дискусій і дебатів ще деякий час.