Оподаткування в Україні: чи комфортно бізнесу і звичайним громадянам

Не секрет, що оподаткування є одним із найважливіших рушійних факторів в економіці будь-якої держави. При цьому чітку лінію між ступенем податкового навантаження і економічною успішністю держави провести не так просто. Адже як серед багатих, так і серед бідних країн є приклади і з високим, і з поблажливим фінансовим навантаженням на громадян і підприємства.

Оподаткування в Україні. Фото з відкритих джерел

Яку ж позицію серед країн світу займає Україна, наскільки досконала і зручна для громадян і бізнесу її податкова система? У цій статті ми спробуємо в цьому розібратися.

Пряме і непряме оподаткування: що стабільніше?

В Україні, як і у переважній більшості країн, існує два типи оподаткування — пряме і непряме.

Пряме — це податки, що стягуються в результаті придбання матеріальних благ, і платниками яких є безпосередньо власники цього майна або доходів. Приклади: прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, податки на майно, спадщину, дарування.

До слова, у 2014 році на період реформування Збройних Сил України був введений військовий збір , який хоч і відноситься до іншого типу обов'язкових платежів, але за своїм принципом дуже нагадує саме пряме оподаткування. Він стягується з платників "за умови отримання ними спеціальної вигоди". А такою вигодою вважаються багато видів платежів, в тому числі і звичайне отримання грошей на розрахунковий рахунок від родичів або знайомих, які проживають за кордоном. Ставка військового збору становить 1,5% від нарахованих коштів.

Своєю чергою непрямі податки визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника. Зазвичай вони виступають у вигляді надбавки до ціни товару або послуги. Їх платником виступає кінцевий споживач певного товару/послуги.

Таким чином ключова відмінність цих двох видів платежів полягає у тому, що прямі податки фірма платить зі своїх коштів, а непрямі — "перекладає на плечі клієнта", збільшуючи ціну виробленого товару або послуги, що надається.

В Україні ключовими прямими податками виступають прибутковий, а також податок на прибуток. Встановлення цих двох видів оподаткування дало можливість охопити весь створений валовий дохід. Крім того, прямі податки поділяються на реальні та особисті. При особистому оподаткуванні первинним виступає платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальному — навпаки.

Що стосується непрямих податків, то основним їх видом завжди був акциз, а об'єктом оподаткування — вартість товарів, що мали специфічну особливість (алкоголь, тютюн і т.п.). Сюди також входили товари, рівень споживання яких істотно залежав від коливання цін.

Зараз у більшості країн світу в акцизні групи товарів входять не тільки спиртні напої і тютюнові вироби, а й бензин, легкові автомобілі, а також вироби з дорогоцінних металів і каменів, інші предмети розкоші.

Найважливішим видом непрямого податку в Україні також є податок на додану вартість (ПДВ). До непрямих податків відносяться і надходження від зовнішньоекономічної діяльності (митні відрахування).

Варто також зазначити, що при стягуванні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь 3 суб'єкти: податковий орган, суб'єкт податку і носій податку.

Специфіка економіки України полягає у тому, що основні доходи її держбюджету здебільшого забезпечуються саме непрямими податками.

Крім того, прямі податки поступаються непрямим у стабільності надходжень до бюджету в умовах спаду економічної кон'юнктури. Останнє ж зумовлюється прямою залежністю від динаміки доходів підприємств і громадян країни. Водночас непрямі податки включаються у вартість товарів, а це знижує сукупний попит населення і сприяє зростанню інфляції.

***

На думку багатьох представників малого та середнього бізнесу, податкова система України недосконала і є важливим фактором зниження інвестиційної активності в країні і рівня економічного зростання. Також є ще одна важлива проблема: діюча система адміністрування в Україні не здатна повністю виключити можливість ухилення від сплати податків.

Українські підприємці здебільшого впевнені, що податкові ставки необхідно знижувати. Деякі представники бізнесу взагалі переконані, що в українські податки — одні з найвищих у Європі. На їх думку, саме тому майже половина національної економіки знаходиться в тіні.

Невже податкове навантаження в Україні надто високе навіть у порівнянні з провідними європейськими державами, де показники оподаткування традиційно високі за світовими мірками? Чи справді вітчизняне законодавство, а також система податків і зборів заважають розвитку підприємницької діяльності?

Податок на додану вартість

ПДВ — непрямий податок, що входить в ціну товарів або послуг, оплачувану покупцем. Водночас його облік і перерахування до держбюджету здійснює продавець (податковий агент).

Основою для його розрахунку виступає додана вартість, яка складається з амортизації, зарплати співробітників, прибутку, ренти/оренди.

В Україні ПДВ був введений 1 січня 1992 року Законом "Про податок на додану вартість" від 20 грудня 1991 року, який у червні 1993-го був замінений відповідним декретом КМУ.

3 квітня 1997 року прийнято новий Закон України "Про податок на додану вартість", який діяв протягом 13,5 років і втратив чинність на підставі нового Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року.

Основна ставка ПДВ в Україні становить 20%. Водночас є ще три можливі ставки оподаткування: 14% (для певних видів сільгосппродукції), 7% (для культурних заходів, творчості, а також окремих видів готельного бізнесу і медпрепаратів) і нульова (аерокосмічна промисловість, окремі види експорту, закордонні пасажироперевезення).

Якщо порівняти основну ставку ПДВ в Україні з іншими країнами, то ми бачимо ті ж 20% у Франції, Австрії, Сербії, Словаччині та ще у багатьох державах. Крім того, більшість країн мають ставку цього податку, близьку до 20%.

Більш високі ставки ПДВ діють у Румунії (25%), Угорщині (27%), Хорватії (25%), Фінляндії (24%), Норвегії (25%). Водночас у згаданих країнах є знижені ставки, причому їх діапазон ширший, ніж в Україні. Наприклад, в Угорщині ПДВ практично на всі продукти харчування становить 18%, а у Фінляндії — 14%.

У "нафтових" державах Близького Сходу (Кувейт, Оман, Бахрейн), а також у Гонконзі і деяких екзотичних країнах податку на додану вартість взагалі немає. Відсутній ПДВ і в США, проте там введений податок із продажів, ставка якого в різних штатах коливається в діапазоні 4-11%.

Є також низка країн, де ПДВ нижче, ніж в Україні: Південна Корея — 10%, Казахстан — 12%, Тайвань — 5%.

Важливим є той факт, що саме цей вид податку дає найбільше надходжень до доходу державного бюджету, але водночас в Україні гостро стоїть проблема неповернення ПДВ.

Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що для країни, яка орієнтована на експорт, ПДВ на рівні 20% — це дуже високий показник.

За словами експерта, висока ставка саме цього виду податку відкриває простір для різних махінацій на ринку. І хто б не був при владі, ця проблема залишається. Отже, для більш ефективного функціонування економіки ПДВ бажано знизити.

Єдиний податок

Спрощена система оподаткування виникла в Україні вкінці 90-х років як реакція на підвищення податкового навантаження при внесенні змін до загальної системи оподаткування. Вона була закріплена відповідним Указом Президента України № 727 від 28 червня 1998 року.

Початок спрощеної системи був пов'язаний зі змінами в нарахуванні та сплаті бюджетоутворюючих податків: ПДВ і податку на прибуток, які були введені з другої половини 1997 року. Серед них: 1) введення нарахування при визначенні фінансового результату господарської діяльності з відвантаженої продукції, а не оплаченої; 2) поява спеціального податкового обліку, основу якого складав скоригований валовий дохід, визначений за методом "першої операції", тобто відвантаження.

Зміна методів формування бази оподаткування призвела до різкого зростання кількості збиткових підприємств, особливо в торговельній галузі. До того ж саме в торгівлі була змінена і методика розрахунку податку на додану вартість — замість нарахування ПДВ на торгову націнку було запроваджено нарахування цього податку на всю суму торговельного обороту, включаючи вартість товарів.

Подібні зміни призвели до підвищення як оптових цін, так і цін у роздрібній торгівлі за рахунок додаткового підвищення торговельної націнки в розмірі 20 коп. на 1 грн валового доходу. В економіці країни виникла критична ситуація, для виправлення якої і був розроблений механізм спрощеного оподаткування, який був офіційно введений у 1999 році.

Варто зазначити, що після введення спрощеної системи оподаткування в Україні пішла ціла хвиля перереєстрацій юридичних осіб. Так, багато товариств з обмеженою відповідальністю, які раніше платили ПДВ, змінили форму власності на ПП або просто ФОП спеціально для того, щоб перейти на єдиний податок. Здебільшого це були, звичайно, невеликі ТОВ із порівняно малою кількістю співробітників. Таким чином підприємці свідомо переходили з непрямого податку на прямий, оскільки це було їм вигідно.

З одного боку, введення єдиного податку в Україні дозволило розвиватися середньому і малому бізнесу. Водночас і олігархат почав використовувати ці лазівки в законі, щоб переформатувати і перереєструвати деякі свої фірми, заощадивши таким чином особисті кошти.

Великим бізнесом нерідко практикувалося використання родичів, друзів або підлеглих у ролі ФОП із подальшим перекладанням відповідальності та податкового навантаження саме на них. Таким чином реальний власник майна все одно платить податки, але набагато менші, а в документах фігурували підставні директори ПП або просто ФОП (у народі їх прозвали на ім'я персонажа з відомого твору "Золоте теля" — зіцголови Фунта).

За роки функціонування спрощеної системи оподаткування неодноразово змінювалися погляди на умови її застосування, що знаходило відображення в багатьох нормативно-правових актах. Що стосується змін, введених у 2021 році, то з докладним їх переліком можна ознайомитися тут.

Податок на прибуток

Податок на прибуток підприємств (ППП) оплачується з прибутку, отриманого від реалізації продукції (послуг, робіт), цінних паперів, валютних цінностей, нематеріальних активів, орендних операцій і т.д.

Цікаво, що в Україні цей вид податку піддавався частій зміні об'єкта оподаткування. Виникали ситуації, близькі до анекдотичних, коли управлінці-законодавці в Києві грали в податкове "весілля в Малинівці". Так, у 1991 році податок в Україні стягувався з прибутку, а в 1992 — вже з доходу. У 1993 році цим податком спочатку обкладався прибуток, з другого кварталу — знову дохід.

У 1995 році вкотре перейшли до оподаткування прибутку. Після цього ситуація, можна сказати, стабілізувалася, а змінювався лише обсяг ставки. Якщо спочатку він становив 25%, то в період з 2011 по 2016 роки він знизився.

На даний момент ставка податку на прибуток в Україні становить 18%. Для порівняння: у Польщі і Угорщині аналогічний податок дорівнює 19%, у Швейцарії — 17,92%.

Але при цьому практично в кожній країні є свої специфічні особливості. В Угорщині, наприклад, для малих підприємств з оборотом менш 0,5 млрд форинтів (близько 1,8 млн доларів США) встановлена набагато менша ставка 10%. Що стосується Швейцарії, то згадана цифра — це середня податкова ставка, фактична ж ставка залежить від регіону країни і варіює від 11,48% до 24,43%.

У багатьох розвинених державах ставка податку на прибуток вища, ніж у нас. Так, в Японії вона становить 38%, у Франції — 33%, у ФРН — 30%. Водночас у цих країнах працює система як пільг, так і підвищених податкових ставок.

Наприклад, у Франції для нововиявлених підприємств перші два роки податок не сплачується зовсім, на третій рік — лише 25% ставки, четвертий рік — 50%, п'ятий рік — 75%. А ось із шостого року діяльності компанії вже сплачують повну ставку. Своєю чергою для нафтогазових корпорацій податкова ставка підвищена до 50%.

Є країни, де податок на прибуток взагалі не стягується (Віргінські острови, Багами і т.п.). Це відомі держави-офшори, і нульовий податок на прибуток — наслідок прагнення їх керівництва залучити інвестиції.

З країн колишнього СРСР податку на прибуток немає тільки в Естонії. Тут він сплачується, тільки якщо підприємство прийняло рішення розподілити отримані дивіденди між своїми власниками.

У світі середня ставка податку на прибуток становить 23,63%. Отже, в Україні (18%) у порівнянні з іншими країнами вона невисока.

На думку Олександра Охріменка, політика високих ставок на прибуток бізнесу — це розкіш, яку можуть собі дозволити дуже розвинені країни.

Податок на прибуток

Прибутковий податок, він же податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) в Україні також дорівнює 18%. Є нюанси, коли фізособа сплачує знижену податкову ставку (5% і 9%) або взагалі звільняється від сплати, але їх мало. Сюди входять як відрахування із ЗП, так і інші: пасивні доходи (дивіденди, виграші, іноземні доходи, великі продажі і т.д.).

Такий вид податку в Україні був введений ще за часів СРСР, але час, відведений на так звані "імперії зла", вже обчислювався не роками, а місяцями. 5 липня 1991 року було прийнято Закон "Про прибутковий податок із громадян Української PCP, іноземних громадян та осіб без громадянства".

З 26 грудня 1992 року система оподаткування фізосіб регулювалася Декретом Кабміну України "Про прибутковий податок із громадян", який діяв до 1 січня 2004 року. Примітно, що в цей період часто відбувалася зміна податкових ставок. Найбільш жорсткими вони були у період із грудня 1993 по жовтень 1994 року — 90%. При цьому надходження до бюджету від прибуткового податку з громадян України в цей період не збільшилися, а зменшилися — це сталося через масове ухилення від сплати податків.

Після цього ставка на вказаний вид податку була знижена, але при цьому коливалася. До початку "нульових" вона закріпилася на позначці у 40%.

У травні 2003 року був прийнятий Закон України "Про податок із доходів фізичних осіб". Їм були передбачені важливі зміни в механізмі справляння цього податку з доходів. Основними нововведеннями стали:

1) відмова від шкали оподаткування доходів фізосіб за максимальною ставкою 40% і встановлення єдиної податкової ставки сукупного місячного (річного) доходу в розмірі 15%, а на період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2006-го — 13%;

2) встановлення права платника податку на податковий кредит;

3) надання податкових соціальних пільг і процедура самостійного вибору платником податків місця отримання (застосування) податкової соціальної пільги.

Вкінці 2010 року був прийнятий Податковий кодекс України (ПКУ). З 2011 року ставки податку на доходи фізичних осіб визначаються у IV-му розділі ПКУ, при цьому основна ставка — 17%.

У 2014 році в ПКУ було внесено зміни, в результаті яких вона була збільшена до 20% (стосовно фізосіб, які мають дохід понад 10 мінімальних зарплат). Але найбільш скандальним нововведенням у той час стало обкладання податком пенсій, розмір яких перевищував 3 розміри МЗП (3654 грн).

З 2016 року основна ставка ПДФО в Україні становить 18%. Якщо у нас в країні він фактично уніфікований, то в більшості країн Європи його платять за принципом диференційованого доходу: чим вищий річний дохід фізособи, тим вища ставка податку.

Наприклад, у Німеччині платять 45% фізособи з доходами понад 285 тис. доларів, якщо ж дохід менший, то він коливається в районі 14-30%, а на доходи від 9-11,5 тис. доларів становить всього 2,56%. Особи з доходами менше 9 тис. доларів його взагалі не платять.

В Японії — 40% на доходи понад 200 тис. доларів і 5%, якщо річний дохід менше цієї суми;

У Білорусі прибутковий податок фізосіб становить 13%, у Болгарії — 10%, у Румунії — 16%, в Естонії — 20%.

У деяких країнах прибутковий податок із фізосіб взагалі не утримується (ОАЕ, Бруней).

З якої ж причини у нас в країні при таких високих податках на доходи фізосіб є постійний дефіцит пенсійного фонду і держбюджету?

На думку експерта, високі податки на доходи фізосіб лише стимулюють виплати зарплати або її частини в "конверті", в результаті чого бюджет України недоотримує величезні суми.

Інші проблеми та шляхи їх вирішення

По більшості перерахованих податкових ставок Україна знаходиться в числі тих, у кого вони порівняно невисокі. Інша ситуація з виплатами, що припадають на Фонд оплати праці (24,8%). З урахуванням цих платежів сумарне податкове навантаження на український бізнес перевищує 40%, що більше, ніж у багатьох європейських країнах.

Крім того, в Україні, на відміну від більшості розвинених країн, податкові ставки здебільшого уніфіковані і слабо враховують специфіку окремих платників. Пільгові ж умови найчастіше видно тільки на папері, а в реальному житті вони надто бюрократизовані або взагалі не працюють.

Експерт порівнює цей показник з аналогічними в інших країнах. Так, у Польщі бізнес платить 40,8% від доходів, а середній показник по країнах ОЕСР складає 39,9%.

Крім того, за словами Сергія Родлера, головна проблема нашої податкової системи — занадто жорсткі вимоги по частині звітності, яких, однак, дотримуються далеко не завжди, тому що занадто багато чого залишається на розсуд податкових інспекторів.

Також він звертає увагу на один цікавий показник від Світового банку — час, який у середньому витрачає бізнес на підготовку та сплату податків за рік:

***

До чого повинна прагнути Україна зараз? З огляду на те, що наша країна восьмий рік поспіль перебуває в стані війни, втратила частину територій, гостро стоять проблеми корупції та є необхідність проведення реформ — звичайно ж, до низьких податкових ставок. У будь-якому випадку в цьому переконані не лише підприємці, а й багато експертів.

Безумовно, є люди, які впевнені, що нашій країні потрібно підвищувати податки. До цього також Україна може прийти з часом. Але для безболісного впровадження високих ставок необхідні розвинені державні інститути, більш ефективна боротьба з кумівством і хабарництвом, а також багато іншого, чого у нас поки немає.

Не все так погано

Попри те, що податкова система нашої країни ще далека від досконалості, а деякі реформи, що проводяться при різних урядах, не тільки не вирішували проблеми, а й створювали нові, можна визначити і позитивні зрушення. У будь-якому випадку Україна пішла від "драконівських" податкових ставок, які діяли в 90-ті роки, а керівництво країни все ж знаходило способи хоча б частково повернути капітал із тіні.

Позитивним моментом експерт також визначає податкову амністію. Разом із тим, вважає він, важливо розуміти, що вона має шанси на успіх, тільки якщо населення довіряє уряду.