Олександр Кацуба: Якою має бути енергетична стратегія України

За кілька тижнів до російського вторгнення 24 лютого 2022 року Міністерство енергетики України презентувало основні принципи державної енергетичної стратегії до 2050 року.

Олександр Кацуба

Основними цілями України на тлі енергетики було визнано наступні:

● Досягнення максимального рівня кліматичної нейтральності,

● Максимальне скорочення використання вугілля в енергетичному секторі,

● Оновлення та модернізація енергетичної інфраструктури,

● Підвищення ефективності використання ресурсів в енергетичному секторі,

● Всебічна інтеграція з ринками Європейського Союзу та ефективне функціонування внутрішніх ринків,

● Забезпечення енергетичного сектору власними ресурсами з урахуванням економічної доцільності,

● Розвиток альтернативних джерел енергії, нових продуктів та інноваційних рішень в енергетичному секторі.

Ще до війни провідні експерти у сфері енергетики говорили, що стратегія надто абстрактна, не враховує тих коректив, які внесла пандемія коронавірусу. А зараз — коли минуло вже півтора року — коректив та нових факторів ще більше. 

Війна, яку ще не завершено, звісно, ключовий фактор що впливає на всі  галузі українського життя, в тому числі на енергетику. І ми це відчули — під час ракетних атак, після підриву Каховської ГЕС. Відчуваємо, коли росіяни погрожують безпеці та цілісності Запорізької АЕС. І відчуємо, коли Україна після перемоги почне відновлення, відбудову своєї інфраструктури, буде залучати інвесторів та повертати своїх людей. Крім війни, на перспективи української енергетики безпосередньо впливають глобальні енергетичні тенденції, а також глобальні політичні зсуви. 

Таким чином, українська енергетична стратегія — до 2040 чи до 2050 року — має враховувати глобальні, безпекові (наслідки війни) і внутрішні виклики. Які саме? Зосередьмо увагу на ключових. 

Глобальні виклики:

1. Зміна планетарного політичного ландшафту. Глобальне протистояння США і Китаю, спроба Європейського Союзу та Індії стати більш суб'єктними гравцями світової політики та економіки, формування самостійних економічних центрів в Африці та у Латинській Америці, поступова ізоляція Росії від західних ринків. Ці процеси загрожують глобалізації та ведуть до посилення ролі регіональних ринків, в тому числі енергетичних.

2. Сполучені Штати повертаються на ринок як ключовий експортер енергоресурсів. Завдяки добі дорогих нафти й газу “сланцева революція” все ж відбулася. Частка сланцевої нафти в видобутку у США перевищила 30%, технології видобутку значно здешевшали завдяки інвестиціям доби “дорогої нафти”.

3. Західні країни переоцінили потенціал нарощування виробництва енергії з альтернативних джерел. За прогнозами аналітиків Bloomberg NEF і IEA, до 2050 року частка вітрової та сонячної енергії склала б понад 50%. Вже зараз можна сказати, що цей прогноз виявився доволі наївним і не врахував геополітичних ризиків в разі злому ланцюгів постачання критичних елементів і матеріалів. 

4. Відновлення інтересу до атомної енергетики. Демонізація АЕС після трьох великих аварій (в США, в СРСР та в Японії) негативно вплинув на сприйняття галузі у світі. Але зараз стає все більш очевидним, що мирний атом залишається найдешевшим джерелом відносно невичерпної енергії на найближчі 50-100 років. Крім того, всі технології використання атомної енергії зрозумілі та перевірені. І можуть витримати навіть контакт з неадекватними російськими загарбниками. 

Виклики війни та миру:

1. Руйнація чи пошкодження великих потужностей генерації. Війна ще не закінчена, а Україна вже втратила Каховську ГЕС, частину теплової генерації, зруйновано кілька великих електростанцій альтернативної генерації. Ще з 2014 року росіянами окуповано шельфовий видобуток у Чорному морі.

2. Низький рівень використання потенціалу власного видобутку нафти, газу та інших викопних ресурсів.  Останні великі державні проєкти з видобутку власного газу та нафти були реалізовані понад 10 років тому, а приватний видобуток стримується надмірним державним регулюванням та низькою інвестиційною привабливістю України.

3. Низька енергоефективність комунального господарства та економіки в цілому. Українська економіка, комунальне господарство (в тому числі — і в Києві) і практично вся промисловість досі забезпечують титул найбільш енергоНЕефективної економіки в Європі. 

4. Монополізм, завищена роль держави й низька інвестиційна привабливість української енергетики та економіки в цілому і — як наслідок — поточний стан енергетики заважає економічному розвитку. Україна, доки існував рейтинг Doing Business, стабільно займала місце в кінці списку доступності підключень електроенергії для нових підприємств. Держава досі не може врегулювати відносини бізнесу та інвесторів з великими енергетичними компаніями, в результаті чого бізнес вимушений витрачати значні кошти та час на підключення до мереж, на які у Польщі витрачаються лічені дні.

Вся ця сукупність факторів вимагає від України та українського уряду відмовитись від фантазійних та абстрактних документів, які тільки номінально є “Стратегією”. Кількість проблем, з якими ми матимемо справу після війни, вимагає від нас формувати нашу енергетичну політику, базуючись на наступному:

Ціль № 1 — підвищення енергоефективності економіки, комунального господарства та побуту українців. Відбудовувати зруйноване ми маємо вже за новітніми технологіями, які мінімізують споживання енергії. Крім того, фінансуватися проекти бізнесу, домогосподарств та місцевого самоврядування у впровадженні енергоефективних технологій мають коштом держави та дешевих кредитів. Повна енергомодернізація старого будинку, школи, садочка може дозволити скоротити його енергоспоживання на 60-80%. Підвищення енергоефективності — це можливість знизити частку неповоротних витрат та домогтися довгострокового зростання економіки. 

Ціль № 2 — впровадження адекватного антимонопольного регулювання на енергоринку (в першу чергу — на ринку електроенергетики), поступова приватизація усіх нестратегічних активів, ліквідація штучних монопольних корпорацій на кшталт НАК “Нафтогаз”, який багато років був джерелом неефективності та корупції.

Ціль № 3 — гармонізація зі стандартами ЄС з урахуванням потреб розвитку України. Нам, скоріше за все, доведеться будувати нові атомні реактори та відновлювати значні потужності “старої генерації” на ТЕС та ТЕЦ, що може не відповідати очікуванням екологічних та енергетичних єврочиновників. Але в найближчі 5-10 років пріоритет розвитку української економіки та підвищення добробуту українців будуть для нас на першому місці. І тому нас чекають складні й дуже компромісні перемовини з нашими європейськими та американськими союзниками. 

Ціль № 4 — збільшення видобутку та генерації коштом власних ресурсів та потужностей, щоб забезпечити енергетичну безпеку країни в умовах підвищення глобальної нестабільності. 

Головна передумова успіху — залучення інвестицій та кредитів у розвиток енергетики. В України немає достатньої кількості грошей та технологій, щоб самостійно здійснити енергетичну модернізацію. Покладатися на те, що “Захід все профінансує” — неможливо. Занадто великий тягар витрат. Тому нам потрібні інвестиційні програми (державні гарантії, програма найбільшого сприяння) для приватних інвестицій у видобуток газу, нафти, вугілля, сланцеві проєкти тощо. 

Щоб гроші, технології та здоровий глузд прийшли в українську енергетику, ми маємо сформувати прозорі та зрозумілі правила гри та вже зараз писати закони, за якими буде жити український енергетичний ринок з наступного дня після перемоги.