Соціальне розшарування в Україні та Росії як бомба уповільненої дії

Враховуючи економічні проблеми, а також політичну напруженість на території багатьох країн пострадянського простору, тема розшарування суспільства набуває особливої актуальності. Адже нерідко саме ця проблема є каталізатором соціальних "вибухів", які можуть призводити до катастрофічних наслідків.

Соціальне розшарування суспільства. Фото: Mentamore

Якщо ми звернемося до офіційних взначень, то під соціальною нерівністю мається на увазі форма диференціації, при якій як окремі люди, так і цілі класи мають абсолютно нерівноцінні можливості, спостерігається нерівний доступ до матеріальних і духовних ресурсів.

Є кілька видів нерівності (вікова, гендерна, расова тощо), але у таких країнах як Україна та Росія найпоширенішою є нерівність економічна. Саме у нас соціальний статус – це насамперед кількість грошей, а також рухоме та нерухоме майно. І навіть такий фактор поділу суспільства як важелі управління (влада) та освіта у наших країнах нівелюються фінансовими коштами. Адже якщо у людини є гроші, для неї не проблема придбати за певну плату диплом або занести "комусь" хабар, щоб влаштуватися самому або прилаштувати родичів на якусь "хлібну" посаду.

Низова нерівність можливостей, коли здібні люди з малозабезпечених сімей не можуть здобути хорошої освіти та отримати омріяної посади, вважається найбільш небезпечною, так званою "бомбою уповільненої дії".

Бідні, безробітні люди, економічні мігранти розглядають поточний стан справ як вияв несправедливості. І, звичайно ж, багато хто з них із часом починає вести пошук "винних" (тут це слово можна вживати як у лапках, так і без, оскільки ситуації бувають абсолютно різні). Саме майнове розшарування суспільства найчастіше призводить до зростання соціальної напруги. Особливо це стосується різних перехідних періодів, криз, а також змін кордонів країн (як добровільних, так і внаслідок конфліктів), епідемій та інших форс-мажорів.

Проблема соціального розшарування була актуальною, мабуть, весь час існування людства. Якщо взяти ту територію, де нині живемо ми, то нерівність класів чітко простежувалося у Київській Русі, за князів. Гострою була ця проблема і за правління царів. Та й із приходом до влади комуністів попри декларовані гасла про класову боротьбу та рівність прав усіх громадян, все одно знаходилися рівні й ті, хто "рівніший".

Безперечно, є люди, які досі ностальгують за радянськими часами, наголошуючи, що саме тоді різниця між класами була не настільки помітною. Із цим, звичайно, можна посперечатися. Але варто зазначити, що після переходу на ринкові відносини (під час пізнього СРСР) став ще помітнішим контраст між багатими та бідними.

З одного боку, радянська система з її забороною підприємницької діяльності та іншими елементами авторитаризму показала свою недосконалість. З іншого ж, коли розвалювалися державні підприємства, то вчорашні комсомольці, партпрацівники, а іноді й просто відвертий криміналітет почали скуповувати все майно за безцінь, стаючи "новими руськими". І справа тут навіть не у тому, поганий капіталізм чи хороший. Головне, що цим перехідним періодом, який, до того ж неабияк затягнувся, скористалися далеко не чесні та порядні люди. Згадайте ті ж 90-ті: вже тоді у нормальних інтелігентних людей виникала думка про те, що "якось неправильно" ми здійснюємо перехід від соціалізму до капіталізму.

Сама собою ідея ваучерної приватизації була досить непоганою. Але це на папері. А за фактом? Відомо, що саме у той період величезна кількість підприємств, стратегічно важливих об'єктів опинилися під контролем невеликих груп людей, які згодом стали олігархами. До боротьби за "годівниці" підключився криміналітет, багато хто був убитий, хтось втік, когось посадили, причому іноді з чистої "підстави". А хтось став багатим і відомим і досі з блакитних екранів вчить нас "життя".

І якби представники всіх класів суспільства бачили прогрес, покращення свого життєвого рівня, тоді не було б такої ненависті до тих, хто має владу. Але ні, попри розквіт технологій, діджиталізацію, удосконалення у багатьох галузях, прірва між соціальними класами стає дедалі більшою. Ми бачимо величезні особняки, довкола – накатаний асфальт; і водночас, як кажуть, трохи від'їдемо на периферію — дерев'яні халупи, розбиті дороги, очкові WC і тотальні злидні.

Про ці й інші проблеми ми поговоримо з російським експертом, аналітиком компанії "Центр біржових технологій" (ЦБТ) Максимом Орищаком.

– Вважається, що розшарування суспільства у СРСР було яскравіше виражено до кінця 80-х – початку 90-х. Чому, на Вашу думку, у результаті переходу від планової до ринкової економіки, а після – розпаду великої країни соціальна нерівність між багатими та малозабезпеченими стала набагато більш вираженою?

– У плановій економіці розшарування виявлялося не так у величині зарплати, як у фізичному доступі до товарів і послуг. Далі, після розпаду СРСР, значних змін не відбулося – більшість фінансових благ була сконцентрована у руках невеликої частини населення. Немає можливості заробляти більше, оскільки ці пориви регулює й обмежує держава чи неформальні правлячі еліти.

Піковим періодом розшарування суспільства вважаються саме 90-ті, коли в Росії та Україні десята частина населення володіла більш ніж 70% приватних активів країни. Нині, за статистичними дослідженнями, понад 90% представників колишнього СРСР (різного віку) сходяться на думці, що ані корупції, ані соціальної несправедливості у СРСР практично не було.

Водночас треба пам'ятати про фальшування статистики у радянські роки та її недосконалий стан у 1990-х, коли населення масово ухилялося від сплати податків. Тобто, фактично причини розшарування у тому, що в одних є статус, становище та доступ до певних благ, а в інших – ні. І можливості ієрархічного зростання фізично немає.

– У дослідженні Світового банку (СБ) йдеться, що спотворення ринку праці та концентрація надлишкових доходів – це результат неповних реформ насамперед у фіскальній політиці. Експерти СБ переконані, що така велика різниця у доходах громадян сталася через те, що у наших країнах багато коштів проходить "мимо каси". Неостання причина цього – недосконалість саме податкової системи. Якщо взяти Україну та Росію, то які, на Вашу думку, у цій сфері є основні проблеми?

– Податкові проблеми у наших країнах – це систематичне ухилення від них. Насправді демонстрація недовіри до уряду у частині розподілу коштів. В Арабських Еміратах, наприклад, де хороші дороги та транспортні розв'язки, регулярно будується житло та створюються умови для ведення бізнесу, створені різні інфраструктурні проєкти для покращення якості життя населення – немає питань щодо того, куди йдуть податки населення.

У нас у Росії та Україні ці питання у населення виникають регулярно, а прямої відповіді у правлячих еліт немає. В Україні можна було б вважати проблемою регулярну зміну влади, через що кожен, хто до неї прийшов, намагається сформувати для своєї сім'ї грошові резерви в офшорах, а не працює для розвитку країни. У Росії ж правляча еліта єдина багато років, але ситуація аналогічна – умови життя населення не поліпшують. Тобто, попри спроби створити комфортне середовище для ведення бізнесу та якісного зростання життя населення, це все спроби, реально умов немає.

– Безумовно, влада обох країн несе пряму відповідальність за ту ситуацію, яка зараз склалася, причому як в економіці, так і у політиці. Але водночас є приказка "народ має той уряд, який заслуговує". Ті верстви населення, які не при владі, теж створюють передумови, що призводять до згаданих проблем?

– Як причина поганого рівня життя людей – їх менталітет. Усі звикли, що працювати треба у страху та під гнітом. Втрата роботи – ганьба.

Але можна зазначити, що менталітет українців і росіян у цьому питанні змінюється поступово. Від страху втратити роботу та бути нікому не потрібним люди приходять до розуміння, що змінити роботу та знайти потрібні тобі умови не соромно.

Є невеликий прошарок населення в обох країнах, хто працює на західні компанії та розуміє, що вони важливі як бойова одиниця корпорації зі своїми знаннями та амбіціями. І за це вони можуть отримувати більше грошей. Але більшість все ще не бачить можливості вийти за межі внутрішніх умов держави, де вчителі та лікарі є нижчим класом із невисокими заробітними платами, а чорнову роботу приїжджають виконувати громадяни ще менш благополучних країн.

– Як Ви вважаєте, відтік працездатного населення з України, РФ та інших країн пострадянського простору змушує владу замислитися та переглянути політику щодо власних громадян? Чи "верхам" наших країн уже байдуже, що відбувається з "низами"?

– Розуміння того, що фахівці можуть знайти роботу за кордоном, поступово провокуватиме вище керівництво держави покращувати трудові умови всередині країни. Але дуже поступово. Тобто виходить, що можливість працювати "на закордон" зараз є новою причиною розшарування суспільства на бідних і багатих.

***

Завершуючи статтю, зазначимо, що розшарування суспільства – один із ключових факторів, що спричинив за собою ланцюжок проблем. Зараз 90-ті роки ми згадуємо як сон. Наші діти народилися вже не у СРСР, а в незалежних Україні, Білорусі, Росії тощо. Але наслідки непродуманої політики радянського керівництва, а також глав тих країн, що утворилися внаслідок його розпаду, відчуваються досі.

Відносини між колись "братськими" республіками залишають бажати кращого. Маємо відразу кілька заморожених і "не зовсім заморожених" конфліктів на території пострадянського простору. Адже якщо простежити, як ці протистояння починалися, то, крім усіх інших причин, якраз розшарування суспільства і стало одним із рушійних факторів. Саме воно змушує людей терпіти поневіряння, а потім виходити на вулицю – спочатку з плакатами, потім із кийками, а далі — і з вогнепальною зброєю.

Створювати умови! Не просто згадувати людей перед черговими виборами. Не задобрювати подарунками та надбавками, щоб голосували. А зробити так, щоб громадянам не хотілося покидати наші країни. І тим паче – не братися за вила.

Яких же заходів можуть вжити "верхи", щоб остаточно не втратити зв'язок з іншими соціальними верствами та знизити напруженість?

Аналітики Світового банку вважають, що пріоритетними заходами для країн пострадянського простору є реформування фіскальної політики, підтримка приватного сектору, покращення логістики, зокрема тарифів на залізничні перевезення. Експерти також переконані, що мінімізувати соціальне розшарування допоможе зміцнення судової системи, а також удосконалення антикорупційних інституцій.

Крім того, експерти з пострадянських країн, з думками яких ми ознайомилися у процесі підготовки цієї статті, акцентують увагу ще на кількох важливих моментах. Вони вважають, що, крім перерахованих вище заходів, дуже важлива саме у цей період підтримка вимушених мігрантів (в Україні – переселенців, у Росії – біженців), вимушених покинути Донбас та інші "гарячі точки". Також необхідний захист рівня життя за допомогою запровадження різних форм компенсації у разі підвищення цін, проведення справедливої індексації. Адже не секрет, що і гривня, і рубль із роками втрачають купівельну спроможність.

Також важливим є вдосконалення систем підтримки на ринках праці – перехід від стихійного формування вакансій до держпідтримки та відкриття робочих місць саме державними інститутами з гарантованим соцпакетом. Не менш важливою є видача достатньої компенсації, а також система перепідготовки на випадок втрати роботи (особливо ненавмисної, коли втрата робочого місця викликана скороченням, ліквідацією підприємства або вимушеною міграцією, як у випадку з тим самим Донбасом).

Якщо влада України та Росії зробить реальні, а не популістські кроки у цих напрямах, то й проблеми розшарування суспільства стоятимуть не так гостро. Ось тільки чи це потрібно нинішнім правлячим елітам?

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв про те, як забезпечити безбідну старість в Україні: пенсії й інші способи економії.