Україна в заручниках олігархів. Рітейл

Серед сотні найбагатших українських бізнесменів є діячі, які заробили статки завдяки розвитку великих торгівельних мереж, будівництву та здачі в оренду великих ТРЦ. Поступово в Україні склались умови, в яких посередник нав’язує свою волю виробнику та споживачу. Домінування такої моделі створило загрозу продовольчій безпеці країни та веде до деградації суспільства в цілому. Більшість історій рітейлінгових олігархів – це історії нехтування національними інтересами України та інтересами кожного громадянина.

Мережі роздрібної торгівлі: хто є власником найбільних супермаркетів

Торгівля, як за часів СРСР

На зміну підживленню приватного підприємництва 90-х та початку 2000-х років на ринку продовольчих товарів спостерігається відкат до радянської моделі. Коли всіма ринками, магазинами та кіосками керувала одна велика структура на базі Держплану. Зараз "єдиний план" олігархів у торговій сфері – витіснення приватних підприємців на користь великих рітейлінгових мереж, які намагаються диктувати, чим та за якою ціною повинні харчуватися українці та які побутові товари обирати.

Сучасна ситуація складалася у кілька етапів. Під час демонтажу радянської тоталітарної моделі у 90-ті під виглядом приватизації багатьом українцям умовно дозволили почати власну справу. Щоб вони були чимось зайняті та не заважали умовним елітам сконцентрувати у своїх руках головні активи та впровадити феодально-компрадорську модель економіки. Коли головний етап перерозподілу відбувся, десь з 2000-х українців поступово почали позбавляти можливості займатися власними справами, малий та середній бізнес почали повільно усувати з ринку великі корпорації та фінансово-промислові групи. З’явилось кілька нових олігархів, які збагатіли саме на впровадженні моделі торгових мереж, на операціях з нерухомістю під великий бізнес рітейлу.

Той МСБ, що не усунули, почали обкладати даниною чиновники та олігархи. Зокрема, ліквідували дрібні кіоски, магазини, ринки, де люди працювали самі на себе, та змушували підприємців переходити у ТРЦ та на ринки, які контролювали олігархи та топ-чиновники. Це супроводжувалось суттєвим збільшенням регулярних платежів. Люди з самостійних бізнесменів перетворювались на майже кріпаків у великих бізнес-структурах, їх доходів вже не вистачало на розвиток. Такими чином МСБ додатково позбавили можливостей хоч якось конкурувати за споживача з великим мережаним бізнесом.

З іншого боку, процеси захоплення української торгівлі олігархами та корпораціями вкрай шкідливе вплинули на вітчизняних виробників та рівень життя в цілому. З 90-х та й до сьогодні через зв’язки з митниками та силовиками "авторитетні" бізнесмени масово ввозять контрабандну продукцію з країн "третього світу", Китаю, неякісну продукцію з розвинутих країн. Уникаючи сплати мита та податків, ці діячі мали можливість дешево продавати такі товари і усувати таким чином вітчизняного виробника. Багато хто з сучасних рітейлінгових олігархів та пов’язаних з тими процесами чиновників заробили перші великі статки саме таким шляхом.

На наступному етапі свої статки такі бізнесмени вклали у розвиток торгових мереж, у насичення їх полиць дешевими китайськими товарами, що вже було системним знищенням українського виробника та погано впливало на економіку в цілому. За 20 років оборот України з Китаєм зріс у 10 разів. У 2021 році Україна тільки офіційно імпортувала з Китаю продукції на 10,97 млрд доларів, ймовірно, на співставну суму звідти приїхало й контрабанди. Це все гроші, які висмоктані з української економіки, вони мали б працювати на розвиток власних виробництв, зростання добробуту українців.

Ситуація в торгівлі нашої країни – це наслідки невдалої глобальної спроби здійснити перехід до шостого технологічного укладу, в якому немає національних держав, більшості прав людини, є ультра централізоване керування світовими процесами, тотальний контроль за особистістю. В цієї моделі передбачалось, що більше не буде середнього класу, як головної загрози домінуючому становищу світових еліт. В Україні процеси зачистки середнього класу асоціюються з головою Комітету ВР з фінансів, податкової та митної політики, депутатом від правлячої партії "Слуга народу" Данилом Гетманцевим та прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Показово, що чинна владна команда під час передвиборчої кампанії використала незадоволення українського МСБ діями команди Порошенка, а отримавши владу, навпаки зберегла всі тренди та ще й підсилила тиск на МСБ та середній клас в цілому. 

Створилися умови, що мережані торгові імперії керують споживчою поведінкою українців. Багато грошей витрачається на рекламу, яка ґрунтується на новітніх досягненнях нейрофізіології зору, впливає на підсвідомість. Великі гравці, які самі нічого не виробляють, захопили владу над сферою торгівлі та через власне монопольне становище можуть диктувати виробникам та споживачам свою волю. Це корисно й владі, оскільки типовий клієнт великих мереж – це легко керований споживач без власної думки. Таку досить негативну архітектуру українського споживчого ринку створили здебільшого "герої лихих 90-х", а також, "олігархи-технократи", які були акторами невдалої спроби переходу до шостого технологічного укладу. 

Нерухомість та мережі непродовольчих товарів

Мережані імперії в Україні розвивались двома шляхами. Перший – це поглинання малого та середнього бізнесу, встановлення контролю над їх торговими площами та відкриття там типових мережаних магазинів. Також рітейлінгові олігархи використовували адмінресурс та гроші, щоб на дуже сприятливих умовах отримувати контроль над державною та муніципальною власністю, приміщеннями старих магазинів. Ще лобіювали знищення ринків та дрібних магазинів, з метою змусити споживачів стати клієнтами торгових мереж. Другий шлях – це будівництво в Україні торгово-розважальних центрів, в яких окрему частину займали флагманські магазини торгових мереж. Будівництво таких ТРЦ часто відбувалось за рахунок знищення зелених зон, старовинних будинків. Через офшорну систему оформлення прав власності на більшість ТРЦ, такі об’єкти можна вважати величезними "пральними машинами" для відмивання брудних грошей топових політиків, олігархів, чиновників, представників криміналітету.

Найуспішнішим бізнесменом серед власників українських ТРЦ є володар ТРЦ Gulliver та мережі Ельдорадо Віктор Поліщук, який, за даними 2021 року, отримав 70 млн доларів за керування торговими об’єктами. Поліщук є родичом колишнього президента РФ Мєдвєдєва, був партнером "Родини" екс-президента Януковича, його вважають причетним до махінацій й шахрайства з банком "Михайлівський" а також, з численними захопленнями землі та порушеннями при будівництві. Ще да даними окремих журналістів у мережі "Ельдорадо" Поліщука торгували китайською низькоякісною контрабандною електронікою на 50-70 млн доларів на місяць у часи курсу 1 к 8.

Почесний консул РФ в Україні Вагіф Алієф займає другу сходинку серед власників найбільш прибуткової торгівельної нерухомості – 61 млн доларів доходу з цього напрямку у 2021 році. Його не люблять в Києві за знищення історичного центру міста багатоповерхівками. Він має частки в ТРЦ Mandarin Plaza, Lavina mall, Ocean mall, Blockbuster mall. Починав Алієв з біглим "завгоспом Кучми" Ігорем Бакаєм на нафтогазових схемах, продовжив з одіозним мером Києва Омельченком. Через це його часто згадують, як одного з функціонерів київської "будівельної мафії", яка отримує надприбутки через зв’язки з корумпованими столичними чиновниками.

Третю сходинку серед найуспішніших керівників торгової нерухомості займає Томаш Фіала, володар провідних мейнстрім-медіа України, амбасадор Фонду Джорджа Сороса в Україні. Фіала офіційно заробив з торгової нерухомості 54 млн доларів. Показово, що одними з партнерів Фіали багато років була естонська родина Тедерів. Хілар Тедер відомий тим, що близький до оточення путіна, та тим, що його величезні торгові центри працюють в окупованому Криму, сплачують податки країні-агресору – це ТЦ "Південна галерея", який співпрацював з окупантами через фірму "Вояж".

Попри це, родина Тедерів продовжує вести бізнеси в Україні, займає 11 сходину рейтингу найуспішніших керівників торгової нерухомості та не цікавить правоохоронців.

Серед будівельників інфраструктури для рітейлінгу також дуже показова постать бізнесмена з Дніпропетровська Вадима Єрмолаєва. Його партнером по бізнесу виступає син одного з представників кримінального світу Черткова. Потім були історії з контрабандою, банкрутством державних підприємств, торгівлею сумнівної якості алкоголем, співпрацею з родиною одіозного екс-прем’єр-міністра АРК Джарти. Подейкують, що Вадим Єрмолаєв й сам співпрацює з окупантами у Криму, "перереєстрував у російський економічний простір" фірму "Алеф-віналь Крим" та сплачує податки країні-агресору. Більш того, аграрні підприємства, пов’язані з авторитетним бізнесменом відкрито співпрацювали з окупантами під час захоплення Півдня України у 2022 році. Зараз Єрмолаєв розвиває проекти ТРЦ МОСТ-Сити, ТРЦ Cascade Plaza і Ermolaev Center за допомогою офшорних схем, та чомусь його постать також не цікавить правоохоронців.

З Єрмолаєвим починали свій шлях власники відомих рітейлінгових мереж Varus та EVA Руслан Шостак та Валерій Кіптик (87 та 57 сходинки у рейтингу Форбс). Вважається, що успіху Кіптик досяг через протекції авторитетних бізнесменів та політиків Дніпра 90-х й через встановлення партнерських відносин з головними кланами країни. У згадках ЗМІ про мережу Кіптика та Шостака наявні головні риси негативного впливу великих рітейлінгових мереж на соціально-економічну ситуацію в країні:

 "… У магазинах Мережі продавці-дівчата і жінки працюють по 12 годин за сущі копійки. Згідно з інформацією джерел, адміністратори точок практикують трудову експлуатацію і махінації з виплатою заробітної плати. У магазини часто беруть "людей з вулиці", які не справляються з роботою, але погоджуються працювати за "мінімалку"…".

Символом становлення диктатури мереж на ринку є родина Герег, успіх їх гіпермаркетів "Епіцентр" почався з встановлення дружніх відносин з мером Києва Олександром Омельченком, потім з його спадкоємцем Леонідом "Космосом" Черновецьким, "Партією регіонів". Сприяло зростанню й хибна державна політика 2000-2010-х років, внаслідок якої в країні приходили у занепад сільська місцевість, невеликі міста, а люди масово їхали в міста-мільйонники, де під це масово будувались багатоповерхівки-"мурашники". Купували необхідне для новобудов переважно у "Епіцентрах", через що Гереги зі статком 1,7 млрд доларів посіли 6 сходинку рейтингу найбагатших бізнесменів України. Як і мережу Кіптика та Шостака, гіпермаркети "Епіцентр" також потрапляли у скандали щодо низьких зарплат та поганої атмосфери, були в компанії й скандали щодо невиплати зарплат фахівцям середньої ланки. Також родина Герег помічена у співпраці з окупантами у Криму, й в реалізації великих обсягів сумнівної якості китайських товарів, що, з огляду на долю кампанії на ринку, дуже погано впливає на українських виробників.

З середини 2000-х в країні почали з’являтися й віртуальні рітейлінгові мережі – головна з них Розетка подружжя Чечоткіних, яким цей бізнес дозволив посісти 20 сходинку рейтингу найбагатших бізнесменів зі статками 470 млн доларів. Розетку називають "український Amazon". Це, насправді, негативнj впливає на імідж, оскільки Amazon Безоса відомий створенням жахливих, фактично концтаборних умов для власних працівників і є одним з символів моделі "цифрового концтабору".

Співзасновник Монобанк Олег Гороховський критикував Розетку за те, що вона збирає комісію 15%-25% з усіх, хто бажає продавати власні товари зf її допомогою. Також на Розетці були помічені неякісні китайські товари. Чечоткін та Розетка – це образ "олігарха-технократа" — проект, у якому все, здебільшого, віртуальне, де мережі керують споживчої поведінкою та гарно заробляють на монопольному становищі. Тут також модель, у якої кілька бенефеціарів отримують майже весь зиск, а персоналу відводиться роль типового робітника з невеликою зарплатою, працею у своєрідній корпоративній культурі.

Продуктовий рітейл

У 2021 році було підраховано, що більшу частину своїх грошей українці витрачають на їжу, тому продуктові рітейлінгові мережі та "продуктові олігархи" є одними з найвпливовіших гравців в економіці та суспільному житті України в цілому.

За даними 2021 року, найбільші рітейлери України виторгували 427 млрд гривень – це 18,5% сукупного виторгу 100 найбільших приватних компаній України. При чому, більшість рітейлерів збільшила прибутки у порівнянні з минулими роками, тобто, не дивлячись на карантин та інфляцію, продуктові олігархи навпаки відкривали нові магазини, зміцнювали позиції на ринку та власні статки.

На лютий 2022 року "харчові магнати" та фінансово-промислові групи через рітейлінгові мережі контролювали 70% продовольчого ринку України.

Економічно "продуктові олігархи" зачищають ринок трохи меншими цінами, ніж на ринках та у приватних підприємців. Досягається це за рахунок великих оборотів та знищення альтернативних пропозицій на ринку праці. Зараз, здебільшого, українцям пропонуються вакансії у великих торгівельних мережах з невеликими заробітками та відсутністю кар’єрного росту. Але це веде до деградації економіки в цілому.

Люди з невеликими зарплатами не можуть дозволити собі якісні дорогі продукти. Зникає попит на внутрішню українську якісну продукцію, люди вимушені споживати типові товари великих виробників не дуже високої якості. Так знижується загальний рівень життя. Економіка вмирає, переважна більшість українців відрізається від можливостей створювати якісний товар, ринок заповнюють безліччю низькоякісного китайського ширвжитку. Одночасно витісняють українського виробника якісного вітчизняного продукту, внаслідок чого зараз у супермаркетах не дуже багато продуктів "Made in Ukraine".

Найбільш відомою продовольчою рітейлінговою мережею є "АТБ" групи "Агротехбізнес" Євгена Єрмакова, Віктора Карачуна та Генадія Буткевича – 15,17,18 місця у топ найбагатших українців Форбс зі статками 505, 505 та 530 млн доларів відповідно. Лідер групи Буткевич – це колишній працівник радянської міліції, того самого ОБХСС. Завдяки праці в ЄЕСУ Юлії Тимошенко Буткевич отримав потрібні зв’язки та адмінресурс, після чого почався розвиток мережі "АТБ". "Золоті часи" у Буткевича припадають на період президентства Януковича, з яким його познайомив колишній генерал КДБ, екс-заступник голови СБУ Юрій Самойленко. Підприємець разом з Януковичем, Азаровим, Присяжнюком, силовиками Януковича був членом елітного товариства мисливців "Кедр", яке захопило території кращих українських заповідників. У 2010-2013 роках кількість магазинів АТБ по всій країні збільшилась утричі.

Потім була історія про юридично нікчемний продаж магазинів "АТБ" в окупованому Криму структурам екс-міністра сільського господарства РФ Ткачова. Тобто структури Буткевича цією угодою намагались по прикладу агромагната Косюка визнати російську юрисдикцію по Криму, попри законодавче блокування будь-якої ділової активності на півострові з 20.02.2014.

У часи Порошенка та Зеленського команда Буткевича також продовжувала розвивати мережу "АТБ" та нарощувати прибутки. Допомагала цьому своєрідна діяльність 5-ого та 6-ого президентів, внаслідок політики яких якість життя населення падала, середній клас зачищався. А мережа "АТБ" вважається в народі магазинами для економних представників різних соціальних груп – тобто, внаслідок політики владних команд у 2014-2022 рока цільова аудиторія "АТБ" постійно збільшувалася. Зросли й доходи компанії, зареєстрованої в офшорі – на Кіпрі, тож є питання щодо сплати податків в держбюджет України.

Порошенко, з яким пов’язаний новий розквіт рітейлінгу в Україні, сам може вважатися харчовим олігархом, мало сумісним з ринковою економікою. Під час його президентства в країні всюди відкривалися магазини "Рошен", найвірогідніше із використанням адмінресурсу. 

Інший дуже відомий магнат продовольчого ринку – Володимир Костельман зі статками 280 млн доларів, 35 позиція у рейтингу найбагатших українців Форбс. Як і Буткевич, Костельман починав з Дніпра. Він походить з родини російських будівельника-нафтовика та бізнесвумен. Навколо Костельмана менш скандальних історій, можливо це через те, що він користується зв’язками у якості члена Єврейської конфедерації України.

Костельман є власником 51% "Фоззі груп", яка керує мережами "Фоззі", "Сільпо" та "Фора", має активи у агропромисловому комплексі, розвиває суміжні рітейлерські бізнеси. Окупація Криму також забруднила й репутацію "Фоззі груп". Костельман уклав юридичну нікчемну щодо переходу кримських супермаркетів у "російський економічний простір", активи були "продані" мати Костельмана, громадянці РФ. Тобто, усі 8 років війни родина одного з найвпливовіших українських олігархів сплачує податки державі-агресору та спробувала визнати "російську юрисдикцію" у Криму. У 2016 році Костельману закидали шахрайство в банківській сфері: начебто банк Костельмана "Восток" брав участь у шахрайських діях спільно з оголошеним у розшук екс-головою НБУ Кирилом Шевченком.

Колишній росіянин Вадим Новинський (Малхасян), 8 позиція у рейтингу Форбс володіє мережею супермаркетів "Амстор" через East Solution Group. Це не єдиний його актив: разом з Рінатом Ахметовим, Новинський контролює частину гірничо-металургійного комплексу України, а також значні площі сільськогосподарських земель. У Новинського є агропромисловий холдинг "Верес". Бізнесмен також є топ-функціонером РПЦ МП, яка по суті є безмитним банком російських спецслужб, до літа 2022 року був депутатом ВР. Історія з мережею Амстор багата на скандали. Стверджували, що 100% контроль над рітейлером Новинський встановив за допомогою рейдерського захоплення, потім була історія з банкрутством "Амстор" та викупом збанкрутілого активу. Олігарху з російським корінням дорікають у знищенні українських суднобудівних заводів – через це Україна, як один з найбільших імпортерів аграрної продукції у світі не має власного флоту для торгівлі з іншими країнами, що створює олігархам додаткові схеми для збагачення з колоніальної моделі.

Власника мережі супермаркетів "Еко-маркет" Святослава Нечитайла пов’язують з Арменом "Горлівським" Саркісяном. Тим самим, якому зараз Кремль доручив створити альтернативну ЧВК на кшталт "Вагнера" Пригожина з метою підсилити потужності окупантів в окупованому Донбасі. Також окремі журналісти стверджують, що родина Нечитайла має горілчаний бізнес в РФ, сплачує податки у держбюджет країни-агресора. Ще з мережею "Еко-маркет" пов’язана історія з масовим отруєнням токсинами ботулізму серед покупців цих магазинів.

Фактично монопольне становище олігархічних рітейлерських груп завдає шкоду українцям у повсякденному житті. У багатьох мережаних магазинах нерідко продають товари сумнівної якості, часто переклеюють етикетки на продуктах з терміном придатності, що закінчується, щоб продати їх довірливим споживачам. Внутрішня атмосфера більшості українських мережаних супермаркетів нагадує рабство – жорстка система штрафів: за нерівно причіплений бейджик, за те, що не посміхнувся керівництво, за те, що погано переклеїв цінник та споживач розпізнав "просрочку". Оскільки мережані супермаркети є одним з найбільших роботодавців України – близько 250 тис працівників, то їх політика сплати мізерних зарплат негативно впливає на соціум в цілому. Державні органи нічого не роблять для оздоровлення ситуації в цьому сегменті.

"У роботі антимонопольного комітету забагато політики та мало реальної праці, – каже "Коментарі" виконавчий директор Союзу споживачів України Максим Несміянов. – Як тільки відбувається штучне підвищення ціни на якийсь товар, антимонопольний комітет погрожує штрафами. Як тільки всі бажаючи заробили, тема стихає. Є ще Держспоживслужба, яка має слідкувати за ціноутворенням. В них великі бюджети, але працюють вони не для народу, а для тих, хто їх призначив. Дуже важка ситуація у маленьких містах, де монополісти встановлюють захмарні ціни на продукти".

Створилась дивна ситуація, коли кілька олігархів та корпорацій захопили значну частину ринку та впливають на здоров’я, рівень доходів та якість життя багатьох українців.

"Дійсно зараз ситуація, коли посередник диктує й виробникам, й споживачам, – продовжує Максим Несміянов. – У мережах супермаркетів є бренд-менеджери. Якщо хтось хоче зайти в мережу, бренд-менеджер каже, які йому потрібні "відступні". Розміщення на полицях у касовій зоні коштує дорожче, ніж на інших містах. Бувало, що люди сплатили супермаркету, а супермаркет не продав та списав 90% товару. Декілька років рітейлери вже кажуть, що вони лише надають послуги – правильна викладка товарів на полицях, атмосфера, музика. В цілому, ситуація з точки зору інтересів виробників та споживачів не дуже добра. Але що буде відбуватися в галузі далі, сказати поки що важко". 

Сенси майбутнього проти олігархів у роздрібній торгівлі

 Є точка зору, що зараз корпоративна модель, користуючись якою олігархи вирішили деформувати державу як інститут та усунути українців від впливу на життя України, зазнала смислового фіаско.

"Зараз я ніяких змін не передбачаю, тому що в нас серйозні проблеми з місцевим самоврядуванням, – каже "Коментарі" експерт Української фабрики думки Юрій Гаврилечко. – Чим більше місто, тим більше влада намагається повністю знищити малий та середній бізнес, особливо наглядно це видно у Києві. Тому що великі мережі зручніше контролювати та зручніше з них отримувати гроші. Наша ситуація контрастує з іншими розвинутими країнами, зокрема з США. Там ви в жодному місті в центрі міста не побачите супермаркету. Такі магазини розташовані далеко за окружними дорогами".

У нас навпаки, створено стратегічні загрози сучасним та майбутнім поколінням українців.

"Це взагалі зменшення кількості кваліфікованих робочих місць, – продовжує Юрій Гаврилечко. У більшості випадків для мережі не має значення, яка кваліфікація у продавця – на його позицію знайдеться інший. А у покупця немає вибору – яка йому різниця, якої якості персонал у мережаному супермаркеті? У рітейлі взагалі немає думок про кар’єрне зростання. Бізнес орієнтується на населення прилеглих домів, на те, що вони будуть постійно здійснювати плюс-мінус однакові покупки. Це веде до того, що такі магазини без продавців будуть генерувати власникам той же самий прибуток. Тому маємо тренд на витіснення касирів та перехід до кас самообслуговування. Нікого не хвилює, чи зручно це покупцям, тому що засиллям супермаркетів їх позбавили вибору".

Це не тільки проблема ринку праці.

"Супермаркети орієнтовані на бідного, суттєво забитого споживача. – пояснює Юрій Гаврилечко. – Тому через деякий час в супермаркетах будуть дешеві та неякісні товари у дуже обмеженому асортименті. А вибору у покупців вже не буде – кіоски знесли, приватні магазини витіснили. Адекватні люди подивляться на таке, та поїдуть з України жити в Європу. Залишаться пенсіонери, яким дітися нікуди".

Таку хибну систему не потрібно реформувати, Україна потребує нових рішень. Отже, дуже дивно виглядає те, що секретарем Ради відновлення став Данило Гетманцев, якого окремі вважають архітектором погіршення кризової ситуації в українській економіці у часи президентства Зеленського. 

"Агропромислових олігархів, власників рітейлерських мереж все влаштовувало до 24.02. Все їх влаштовує й зараз, вони нічого не збираються змінювати. Вони завжди находили спільну мову з владою та разом заробляли, – каже "Коментарі" політолог Віталій Бала. – Якщо у когось влада й забирали монополію, то лише для того, щоб самим стати олігархами завдяки цієї монополії. В бізнесі, коли криза, змінюють топ-менеджмент. Те ж саме потрібно робити й в Україні. Не треба нічого реформувати. Треба ліквідувати монополії. Треба створювати нові моделі відносин, нову соціально-економічно модель. Те, що було, не може існувати далі".

До речі, ринок продовольчих товарів та достатньо сильно пов’язаний з ним агропромисловий комплекс найбільш уразливі до "запиту знизу" на зміни. Це модель Ганді в Індії – спротив без насилля. У вигляді бойкоту. Якщо буде владно-олігархічне блокування змін, громадяни можуть перестати купувати товари в магазинах олігархів, користуватись послугами їх корпорацій. І, таким чином, вдарити їх у найболісніше місце – по грошам, заради заволодінням якими вони й вели країну до катастрофи.