Енергетична безпека України: наскільки вразливою є наша країна

Згідно загальноприйнятих норм, держава вважається енергетично безпечною в тому випадку, якщо може забезпечити своїх громадян усіма необхідними джерелами енергії за ціною, безболісною для економіки. "Коментарі" вирішили з'ясувати, чи підходить Україна під такий опис.

Україні варто потурбуватися про енергетичну безпеку. Колаж: "Коментарі" / Дмитро Романюк

За версією Міжнародного енергетичного агентства, енергетична безпека — це "безперебійна наявність енергетичних джерел за доступною ціною". З точки зору стратегії розвитку держави — це фундамент, на якому будується майбутнє національної економіки, і від якого в найближчі кілька років буде залежати якість і рівень життя громадян.

Фізична можливість доставки енергоресурсів і вибору постачальника також є одними із ключових показників для визначення енергетичної безпеки і незалежності країни.

Варто відзначити, що ідеально енергетично безпечних країн в сучасному світі не існує. Навіть найрозвиненіші держави залежать від іноземних поставок, а також імпортного обладнання при видобутку сировини, причому більшість не обходиться без різного роду ризиків.

Але все пізнається у порівнянні. І громадяни України мають право знати, чи достатній рівень енергобезпеки нашої країни порівняно з іншими державами світу, особливо розвиненими.

Багато видобуваємо, але витрачаємо ще більше

З одного боку, Україна є великим енерговиробником. На її території розташовані атомні, а також гідро- і теплові електростанції, є газові родовища, розвивається "зелена" енергетика. До 2014 року можна було назвати ще й кам'яне вугілля, однак у результаті війни на Донбасі Київ втратив контроль над більшістю шахт, і зараз змушений купувати цю найважливішу сировину.

Під час анексії Криму також були втрачені українські газові платформи і пересувні бурові установки — хоча вони розташовувалися в нашій морській економічній зоні, Росія привласнила їх собі.

Починаючи з осені 2014 року ситуацію зі споживанням енергоресурсів у сферах домашніх господарств і виробництва цілком можна назвати критичною: брак вугілля спричинив введення жорстких лімітів на споживання потужності, а також інших обмежень. Це призвело до негативних наслідків для економіки країни, зростання тарифів і соціальної напруженості в суспільстві, не кажучи вже про екологічні наслідки.

Додав проблем і винахід владою різних тіньових схем: коли по ТБ розповідали, що купують вугілля в Америці чи Африці, а насправді — на непідконтрольному Донбасі (різниця цін же осідала у кишенях недобросовісних чиновників і бізнесменів).

Ще одна важлива вразливість України, яка мала місце і до війни на Донбасі, але посилилася із її початком, — поряд із великим виробництвом енергоресурсів наші підприємства їх також багато витрачають. Згідно з офіційними даними, за інтенсивністю витрат джерел і ресурсів Україна посідає останнє місце серед 25 держав — великих споживачів енергії.

Вітчизняні підприємства (від централізованого опалення до випічки хлібних виробів) використовують занадто багато енергоресурсів для виробництва своєї продукції. Причому багато з них і досі працює на радянському обладнанні (наприклад, газові печі на заводах), яке традиційно споживає багато блакитного палива. Тому, щойно починає рости ціна на енергоносії, і підприємства, і країна в цілому потрапляють у величезну залежність від постачальників. І досить часто така залежність приводила до закриття підприємства або його продажу іноземним бізнесменам.

Корупція, монополія і міністерство "тягни-штовхай"

Ще один фактор, що впливає на енергетичну безпеку країни — це корупція у вищих ешелонах влади. Різниця з попередньою проблемою тут у тому, що держпідприємства ставали банкрутами не через зовнішні чинники, а були цілеспрямовано загнані у борги і викуповувалися за безцінь саме нашими, вітчизняними підприємцями. В результаті населення розплачувалося за послуги ЖКГ, іноді зовсім не підозрюючи, що платить вже не державі, а якомусь "багатому дядечку", який самостійно формує тариф.

Схожа проблема, також пов'язана з корупцією і нечесністю чиновників та інших представників влади, полягає в тому, що при укладенні договорів на поставку енергоносіїв створювалися різні "фірми-прокладки" та інші посередники. В результаті від грошей покупців сировини і послуг до державного бюджету України доходила лише частина, а решта осідала в кишенях посередників, причому особу кінцевих бенефіціарів не так просто було встановити.

Сюди ж можна додати монополізм в енергетичному секторі, а також непрозорість проведення державних тендерів. Як відомо, результати багатьох таких тендерів відомі заздалегідь, а фірми-переможці часто належать підставним особам, які, в свою чергу, підконтрольні вузькій групі олігархів.

Вищезазначені фактори наносили удари по економіці та енергетичній безпеці України в усі роки її незалежності і продовжують створювати проблеми донині.

На його думку, оскільки постійно відбувається ситуативне домінування то однієї, то іншої фінансових груп, про якусь стратегію і навіть середньострокове планування годі й казати.

З цієї причини в сучасній Україні енергетичний баланс ситуативний, стратегічного — немає. Як нема і розуміння вартості енергетичних факторів для економіки, для населення, розрахованого через одиницю нафтового еквівалента (умовного палива).

У зв'язку з цим, за словами експерта, в Україні немає відповідного резерву енергоресурсів, які держава повинна мати за міжнародними стандартами на рівні 2-3 млн тонн нафтового еквівалента в різних одиницях палива.

Інші вразливі місця і больові точки

Крім того, серед проблем енергетичної безпеки України виділяють наступні:

— відсутність ефективних реформ в енергетичному секторі, зокрема реструктуризації НАК "Нафтогаз України", в якій назріла необхідність ще багато років тому;

— застаріле обладнання і комунікації, зокрема нафтопроводи і газорозподільні мережі, а також ті вугільні шахти, які залишилися під контролем Києва;

— невизначеність з українською ГТС в якості транзитної для поставок газу в Європу. Наявність ризиків відмови Москви від її використання для транзиту російського середньоазіатського газу європейським споживачам;

— "газовий шантаж" з боку основного постачальника — РАО "Газпром", який наразі триває із допомогою цінової політики і жорсткістю умов договорів на поставку блакитного палива;

— непрозора рентна політика в сфері видобутку природних ресурсів: обсяг грошових надходжень до бюджету від видобувних компаній залишається низьким через лобіювання інтересів їх керівництва — від фіктивного банкрутства до повного або часткового ухилення від сплати ренти.

Експерт нагадує, що цей проєкт стартував з 2016 року, у 2019 році почали його експлуатацію і зовсім недавно 21 липня 2021 року оголосили про прийдешнє завершення робіт.

Хто кому винен?

При розгляді теми енергетичної безпеки України не останнім питанням є борги "Нафтогазу", а також обленерго в регіонах і Центренерго (через що навіть з'явилися проблеми з приватизацією компанії, яку довелося відкласти як мінімум до 2022 року).

Що стосується нових боргів, то, на думку експерта, важливу роль тут зіграла система оплати лімітів, яка є недосконалою.

Економіст також наводить як приклад ситуацію на ринку газу, де бронюються трейдерні потужності, а потім закриваються переліміти.

У результаті на ринку виникають дисбаланси, які виливаються в заборгованості і неплатежі.

Що стосується ринку електроенергії, то "Енергоатом" і "Укргідроенерго", відповідно до Закону України, повинні дотувати населення. У той же час є проблемні, але дуже енергоємні підприємства — такі як водоканали, котрі не платять за електроенергію, в результаті чого від них відмовляються їхні дилери. Після цього вони потрапляють до "постачальника останньої надії", який продає їм електроенергію в кілька разів дорожче, і цю електроенергію вони також не можуть оплатити.

У свою чергу, аналітик ЦБТ Максим Орищак вважає, що однією з головних причин, що призвели до накопичення боргів "Нафтогазу", є вкрай низька платіжна дисципліна підприємств теплокомуненерго, про що підприємство НАК "Нафтогаз України" заявляло неодноразово.

Експерт зазначає, що причиною для такої неплатоспроможності можна було б назвати дисциплінованість населення. Однак спираючись на статистику і факти, саме населення, яке є найбільшим споживачем послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води (близько 80% споживання), розраховується вчасно і практично в повному обсязі.

Шляхи вирішення проблем з енергобезпекою

Щоб знайти вихід зі складної ситуації, в якій опинилася Україна, необхідно провести цілий ряд економічних реформ і заходів.

Оскільки наші підприємства дуже нераціонально використовують ресурси, більшість фахівців в якості вирішення проблеми називають перехід на більш сучасне і менш енергозатратне обладнання, а також інші заходи з підвищення енергоефективності та зниження залежності від газу, нафти, вугілля та іншої сировини.

Останнє — важливий фактор, який розглядається інвесторами при ухваленні рішень про розміщення виробництва в тій чи іншій країні. Але їм потрібні довгострокові гарантії того, що конкурентоспроможність і доступність підключення до джерел енергії будуть зберігатися. Забезпечення населення дешевою енергією позитивно впливає і на трудову міграцію.

На думку експерта, щоб вирішити вищевказані проблеми, влада повинна перейти до складання довгострокового енергетичного балансу, в рамках якого потрібно визначити пріоритетні джерела енергії, розрахованої через одиницю нафтового еквівалента.

Крім того, Олексій Кущ пропонує створити на ринку електроенергії двоконтурну модель, за якої промислові підприємства отримають право через покупку енергетичних опціонів отримувати дешеву електрику "Енергоатому" і "Укргідроенерго", а в якості часткової оплати цих опціонів — дотації на користь покриття різниці тарифів для населення.

Другий контур — це невиробнича сфера економіки, яка може оплачувати електроенергію якраз за досить високими ринковими тарифами — рекламні білборди, речі, пов'язані з невиробничої сферою. Ось тут, підкреслює економіст, очевидно, що дешевої енергії бути не повинно.

Що стосується газу, то тут потрібно створювати механізм мікшованої ціни. Адже із 30 млрд кубометрів газу, що споживається, 20 — це газ власного видобутку, в тому числі 15 — держкомпанії. Отже, внутрішня ціна на газ апріорі не повинна бути прив'язана до значень хабів у Європі.

***

Які ще заходи пропонуються фахівцями щодо посилення енергобезпеки України? Безумовно, багато хто називає розробку власних родовищ, завдяки яким можна буде збільшити обсяги видобутку енергоресурсів.

У числі ефективних заходів щодо посилення енергобезпеки держави — реструктуризація НАК "Нафтогаз України" (зі зміною системи корпоративного управління), а також диверсифікація поставок — укладання контрактів із різними постачальниками з одночасним зниженням частки компаній-постачальників в енергопоставках до 20-25%. Щоб, наприклад, при посиленні політики з боку того ж "Газпрому" можна було в короткі терміни переорієнтуватися на інших постачальників.

Найважливішим кроком економісти також називають модернізацію українських АЕС, де виробляється понад 40% від загального обсягу електроенергії в країні. Справа в тому, що на наших атомних електростанціях працюють енергоблоки "другого покоління", в той час як у розвинених країнах — третього і навіть четвертого.

Безумовно, мова заходить і про альтернативні джерела енергії: зрідженого і сланцевого газу, а також сонячної та інших видів "зеленої" енергії. У той же час тема "екологічно чистої" енергії породжує постійні дебати і дискусії, будучи об'єктом не тільки економічної, але і політичної боротьби. Адже вплив фінансово-промислових груп на управління країною та її ПЕК ніхто не відміняв. Тому найголовнішим кроком на шляху вирішення проблем нашої країни є в першу чергу ліквідація корупції у вищих ешелонах влади і безпосередньо в енергетичному секторі країни.

Нагадаємо, раніше "Коментарі" розповідали, чому, на думку аналітиків і експертів, в Україні регулярно підвищуються ціни на електроенергію.