Головна Статті Бізнес тарифи Опалення та гаряча вода: хто кого «нагріває» на тарифах
commentss Cтатті Всі новини

Опалення та гаряча вода: хто кого «нагріває» на тарифах

Що входить до структури тарифів на теплову енергію і що можна зробити, щоб абоненти платили не таку високу ціну, розбиралися «Коментарі»

30 жовтня 2021, 21:10
Поділіться публікацією:

Нещодавно стартував опалювальний сезон, і, на жаль, багато жителів багатоквартирних будинків, а іноді й цілих населених пунктів України отримали тепло з великим запізненням. З різних куточків країни досі надходять скарги абонентів на те, що у них опалювальний сезон ще не розпочався. Ще пощастило, що нинішня осінь, принаймні перші її два місяці, відносно тепла.

Опалення та гаряча вода: хто кого «нагріває» на тарифах

Скільки українці платять за опалення. Фото: Рixabay

У ці дні особливо актуальним стає питання ціни на теплову енергію – опалення та гарячу воду. З одного боку, ці два тарифи слід розглядати окремо, оскільки їх структура суттєво різниться. З іншого ж є багато загальних складників, закладених у вартість обох видів послуг.


Як рахують опалення

Як відомо, кількість спожитого тепла розраховується за його показниками шляхом множення спожитого обсягу тепла на вартість гігакалорії, яка затверджується НКРЕКУ. У різних містах країни одиниця тепла коштує по-різному: наприклад, у Києві 1654,410 грн ("Київтеплоенерго") та 1408,272 грн ("Єврореконструкція"), у Миколаєві 1999,086 грн, у Харкові 1748,472 грн, в Одесі – 1813,944 грн.

В Україні існують три способи розрахунку вартості тепла: по індивідуальному лічильнику, по внутрішньобудинковому (для багатоквартирних будинків), а також нормах споживання для будинків без облікового приладу.

Якщо теплового лічильника немає, опалення розраховують, помноживши площу житла на вартість гігакалорії та на температурний коефіцієнт. Також враховується кількість днів, у які надавалась послуга. З останніми двома цифрами у нас не все однозначно, оскільки комунальні підприємства вважають усе по максимуму, на свою користь, а абоненти часто скаржаться, що у платіжках завищено температурний коефіцієнт і кількість днів, у які надавалася послуга. Описані проблеми, до речі, стали додатковим стимулом до встановлення вимірювальних приладів.

За наявності індивідуального лічильника кількість тепла розраховується за його показниками шляхом множення спожитого обсягу на встановлений тариф.

Якщо ж лічильник стоїть на вході до багатоквартирного будинку, то спочатку вираховують показник використаної теплової енергії для всього будинку, а потім вже для конкретної квартири з огляду на її площу. Абоненти, які встановили такий лічильник, стверджують, що почали платити за опалення менші суми, ніж раніше.

Як відомо, за часів СРСР опалення житлової площі коштувало відносно невелику суму, але з переходом на ринкові відносини наприкінці 80-х — на початку 90-х років ціни поповзли вгору.

Відносно стабільними для тарифів ЖКГ були 2000-2005 роки. У цей період в Україні платили за опалення квадратного метра квартири 8 копійок. 2006 року тариф зріс удвічі, склавши 1,6 копійок за 1 кв. м.

Наступне відчутне подорожчання було у 2009 році – цифра зросла до 2,38 грн. Далі темп зростання тарифу знизився і на початок 2014 року вартість опалення становила 2,91 грн.

У період з 2014 по 2017 роки сталося дуже суттєве подорожчання послуг ЖКГ, у тому числі й опалення майже до 32 грн за кв. м. І це за середньої зарплати трохи більше 4 тис. грн!

Останніми роками теплова енергія знову подорожчала – до 38,5 грн за кв. м, а для будинків із лічильниками – 1579,51 гривень за 1 Гкал (дані по Києву). Останнє підвищення ціни відбулося наприкінці 2020 року. Для порівняння, у Дніпрі опалення квадратного метра житлової площі зараз коштує 43,8 грн (для споживачів із лічильниками – 1579,51 грн за 1 Гкал), а у Харкові – 39,22 грн (1748,47 грн/Гкал).


Як рахують гарячу воду

При підрахунку тарифів на гарячу воду насамперед враховується, чи є в квартирі сушка для рушників, чи ні. Якщо він встановлений і перебуває у робочому стані, то тариф, природно, вищий. Для порівняння – тарифи "Київтеплоенерго" становлять відповідно 97,89 та 90,54 грн за кубометр.

Зазначимо, що у цій статті ми вказуємо переважно ціни для населення. Є ще спеціальні тарифи для релігійних організацій, які в середньому нижчі, а також бюджетних організацій (тут сума вища). Також є спеціальний тариф для керуючих багатоквартирних будинків – у Києві він становить 95, 35 та 88,20 грн за 1 кубічний метр відповідно.

У квартирі зі встановленим водоміром підрахунки вести простіше: вартість кубометра гарячої води просто множиться на відповідний тариф. Якщо ж лічильника немає, то враховується кількість прописаних осіб, а також кількість днів подачі гарячої води та температурний коефіцієнт. У цьому випадку, як і з опаленням, також виникають суперечки, оскільки не завжди дані абонентів за температурою та кількістю днів надання послуг збігаються з постачальником.

Варто зазначити, що в деяких містах України, особливо це стосується непідконтрольних районів Донецької та Луганської областей, така послуга як централізоване гаряче водопостачання взагалі відсутня, а люди користуються індивідуальними нагрівальними приладами.

Якщо простежимо динаміку зміни тарифу на гарячу воду, то побачимо, що в період із 2000 до 2005 року він практично не змінювався, потім стався суттєвий стрибок. Так, 2006 року у столиці гаряча вода подорожчала з 3,72 грн за 1 куб. м до 12,86 грн, за відсутності лічильника — з 13 грн на 1 особу до 45 грн на місяць. Після цього до 2014 року гаряче водопостачання підвищувалося в ціні невеликими темпами. Коли ж сталися відомі трагічні події у Криму та на Донбасі, це суттєво вдарило по економіці країни та позначилося і на тарифах.

У період з 1 травня 2015 року по 30 червня 2016 року гаряча вода в Києві коштувала 40,94 грн за кубометр (без сушки для рушників – 37,91 грн). Влітку 2017 року тариф знову збільшився – 83,10 та 76, 71 грн, а до кінця року він становив уже 84,45 та 78,08 грн. Цікаво, що у 2018 році у столиці сталося зниження тарифу – 80,62 та 74,53 відповідно. З січня 2019 року тарифи знову збільшилися (цифри ми навели вище).

Зараз знову виникає на порядку денному питання про збільшення вартості опалення та гарячої води, проте влада поки що "заморозила" тарифи до квітня 2022 року. Так, мер Києва Віталій Кличко, виступаючи нещодавно перед пресою, заявив, що цього опалювального сезону ціни залишаться на рівні минулого року.

"Столична влада зробила все можливе для того, щоб не допустити подорожчання", – резюмував він.

З аналогічними заявами також виступав президент України Володимир Зеленський, керівники "Київтеплоенерго", "Харківських тепломереж" та інших комунальних підприємств.


Подібності та відмінності в Україні та інших державах

Які ж загальні підходи до формування цін на "комуналку" у нас та за кордоном, а в чому основні принципові відмінності?

За словами аналітика компанії TeleTrade Сергія Родлера, тарифи ЖКГ скрізь формуються за схожими методиками і залежать здебільшого від вартості палива, яке використовувалося для підігріву води або генерації електрики.

"Втім, відмінності між Україною та країнами ЄС таки присутні: європейські компанії борються в умовах жорсткої конкуренції, а регулятори стежать за недопущенням монопольних змов. Складно уявити, щоб українські споживачі отримували пропозицію, наприклад, укласти договір напередодні новорічних свят і отримати за це знижку на ЖКГ у 10-20%. Тим часом у країнах на кшталт Німеччини чи Франції це цілком реально", — каже експерт.

Опалення та гаряча вода: хто кого «нагріває» на тарифах - фото 2

Сергій Родлер також звертає увагу ще на один важливий чинник – європейська валюта набагато стабільніша, ніж гривня, тому інфляція тримається на навколонульовому рівні і європейські споживачі уникають щорічного збільшення рахунку.

"Однак приватні компанії в Європі набагато жорсткіше ставляться до неплатників, яким відключають доступ до послуг уже за кілька днів затримки", — зазначає аналітик TeleTrade.

Він нагадує, що тарифи зростають через збільшення цін на газ, які становлять близько 80% собівартості гарячої води. І, на жаль, вітчизняні підприємства не встигли закупити блакитне паливо за адекватною ціною, а довгострокові контракти на постачання відсутні, тому зараз вони змушені купувати його за спекулятивними цінами.

"Конкретний приклад, місцеві самоврядування закладали вартість газу за ціною приблизно 6 грн за кубометр, але таких цін на ринку просто немає. Уряд говорить про якісь пільгові поставки за ціною 17 грн, але проблема в тому, що "Нафтогаз Трейдинг" просто не подає заявки на аукціонах, внаслідок чого залишається закуповуватися лише за цінами вищими за 30 грн за кубометр.

Тому варто виокремити два завдання, які зроблять рахунки за комуналку більш доступними: боротьба з монополіями та розвиток конкуренції на ринку, а також активне регулювання з боку держави. Причому, як щодо закупівель сировини в належному обсязі, так і щодо втручання у разі виникнення кризових ситуацій, таких як зараз", — підкреслює Сергій Родлер.


То скільки ж ми платимо за втрати тепла?

Тепер поговоримо про важливі складники, які об'єднують послуги на опалення та гаряче водопостачання. По-перше, це постачальники – комунальні підприємства, які надають послуги, надсилають споживачам квитанції та стягують оплату. По-друге, структура розрахунку тарифів: понад 80% вартості тепла та гарячої води становить паливо – природний газ та інші енергоресурси.

Фонд оплати праці (в середньому 10-12% тарифу) тут також виходить загальний, оскільки фахівці, які обслуговують як опалювальні системи, так і гарячий водопровід, отримують зарплату в одних і тих же комунальних підприємствах (за винятком окремих міст, де схема постачання споживачів теплом складніша). До структури обох тарифів також входять єдиний соціальний внесок, адміністративні витрати, ремонт, а також пункт "інші витрати", куди, крім іншого, входять договірні відносини та банківські послуги.

Останні складники у тарифах на опалення та гарячу воду, звичайно ж, відрізняються, оскільки є принципові відмінності в комунікаційних мережах, а також у часі їх експлуатації (гаряча вода потрібна цілий рік, тоді як опалення – сезонна потреба). А загалом можна дійти невтішного висновку, що у відсотковому співвідношенні подібностей у структурі тарифів ці два виду послуг набагато більше, ніж відмінностей.

Також звернемо увагу на таку на перший погляд непомітну, але дуже важливу та складно контрольовану складову тарифу як "знос мереж". Якщо ви уважно подивіться на таблиці структури, які надають різні комунальні підприємства, то її там взагалі не побачите. І, дивлячись на ці схеми, взагалі неясно, в який підрозділ цей знос мереж входить і як він розраховується. З одного боку, він може входити до інших витрат, з іншого – великий знос потребує великих витрат на ремонт. Однак ремонт, за офіційними даними, становить 1-2% від усього тарифу, а інші витрати хоча й більші (за різними даними, від 4 до 6,5%), але неясно, який відсоток із цієї суми відведений безпосередньо на саме зношування. Як не підраховувай, все одно більше 5-6% загального тарифу не "набіжить".

А тепер подивимося, що говорить із цього приводу прем'єр-міністр України Денис Шмигаль. Так, 26 жовтня, виступаючи на брифінгу за наслідками робочої поїздки до Кіровоградської області, глава уряду заявив, що більшість міст України можуть зменшити тарифи на тепло майже на половину, якщо проведуть модернізацію мереж.

"У багатьох містах України втрати сягають понад 40%, у деяких — 50-60%. Тобто, ми розуміємо, що половина платіжки — втрати тепла на мережах, на постачанні", — сказав він.

Можливо, хтось із фахівців поставить під сумнів цифри, озвучені прем'єром, але поки що цього ніхто не зробив, тому маємо те, що маємо. А картина у нас вимальовується досить дивна: офіційна особа, глава уряду заявляє, що половина платіжки – це "втрата тепла на мережах", а структура тарифів цього пункту навіть не має. Або втрати прописані, але є якимось підпунктом іншого пункту, що не перевищує 5-6%. Як таке можливо? Чи це зроблено спеціально, щоб створювати зручності для маніпуляцій, що дозволяють не лише обґрунтовувати підвищення тарифів, а й запроваджувати у цій галузі "подвійну" бухгалтерію, за винятком прозорого механізму контролю?

Варто зазначити, що такі дані про втрати тепла поза сумнівом відносяться і до тарифів на гарячу воду, оскільки комунікації, що забезпечують надання обох послуг, взаємопов'язані. Особливо пов'язані вони на першому етапі, коли здійснюється підігрів води з ТЕЦ або котелень, а потім вже гаряча вода поставляється безпосередньо в житлові будинки або підприємства. При цьому на більшості магістральних труб немає приладів обліку. Таким чином і холодна вода, і вже нагріта враховуються так званим "розрахунковим" методом. Найчастіше береться діаметр труби, відстань, число "пі" і навіть продуктивність насосів і в такий спосіб обчислюється обсяг спожитих кубометрів води.

У той же час і робота насосів, і температура води непостійні, вони постійно змінюються, в тому числі і в різні пори року. Труби також мають не тільки різний діаметр, а й різну протяжність, перевірити які не так просто. Отже, розрахунки, які виконуються підприємствами ЖКГ, є досить умовними і немає гарантії, що вони не завищені на користь постачальників, які, до того ж, постійно скаржаться на збитковість і нерентабельність своїх підприємств.

***

Враховуючи викладене, мимоволі доходиш висновку, що в Україні перед тим, як порушувати питання про підвищення тарифів, особливо на газ, гарячу воду та опалення, необхідно переглянути сам принцип його підрахунку. Безумовно, рішення влади поки що не збільшувати тарифи не може не тішити. Але не забуваймо про те, що нещодавно вони вже були підняті на рекордні відсотки, через що люди вкотре вийшли на вулиці.

Порівняння тарифів на послуги ЖКГ в Україні з європейськими буде коректним лише у тому випадку, коли зарплати та пенсії наших громадян бодай наблизяться до тих, що на Заході. Поки що ми бачимо, що українці платять за комунальні послуги дуже високий відсоток зі своїх доходів. Особливе обурення викликає як самі суми, а й відсутність їх прозорого обгрунтування.

На нашу думку, "вішати" на абонентів зношування мереж, багато з яких функціонують ще з радянських часів, це порушення прав людини. Тим більше, що коли ці комунікації закладалися, вони, як і вода, вважалися народним надбанням і ринкових відносин тоді й близько не було. На якій тоді підставі нинішнє керівництво комунальних підприємств, яке не має жодного відношення до укладання "радянських" труб та купівлі обладнання тих часів, стягує таку велику плату з населення за користування ними?

Знос – це вина не абонентів, а керівництва країни (у різні часи) і тих самих КП. Влада винна у тому, що не виділяла достатньо коштів на заміну труб і модернізацію обладнання, а керівники підприємств ЖКГ – у тому, що далеко не всі кошти, що виділяються, використовували за прямим призначенням.

Сподіваємося, що тарифні протести та обурення населення не залишаться голосом кричущого в пустелі, а чиновники у просторих кабінетах прислухаються та перестануть перекладати провину за збитковість КП на пересічного споживача.

Раніше портал "Коментарі" повідомляв про тарифи на водопостачання в Україні та чому споживачі платять за безкоштовну воду.


Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: Comments.ua
comments

Обговорення

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!