Тарифи на водопостачання в Україні: чому споживачі платять за безкоштовну воду

Тарифи на централізоване водопостачання в Україні є одними з тих, що найбільш складно розраховуються. На відміну від більшості інших, вони неоднакові в різних населених пунктах країни. Крім того, цей тариф формується з досить великої кількості складників, перевірити справедливість яких непросто.

Тарифи на воду. Фото з відкритих джерел

Крім водопостачання, місцеві водоканали надсилають споживачам рахунки і на водовідведення, вартість якого також індивідуальна для кожного регіону, а іноді — й населеного пункту. Підприємства, які постачають воду в Україні, можуть бути комунальними, приватними або мати змішану форму власності. При цьому кожен власник, працюючи в різних умовах, розраховує тариф по-своєму, а остаточно його встановлює Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКУ).

Вода безкоштовна, інше платне

Під тарифом "на воду" мається на увазі вартість одного кубічного метра водопровідної води, що потрапляє до споживача. При цьому, згідно з держстандартом, вода ця має бути попередньо очищеною. Стандартів цих, на жаль, дотримуються не завжди.

Примітно, що безпосередньо вода, яку поставляють громадянам України, визнана загальнонародним надбанням. Тому вона вважається ніби як безкоштовною, а гроші нараховуються за її обробку та транспортування у приватні будинки, квартири, об'єкти обслуговування і т.п.

Що ж входить у тариф на водопостачання? Ключовим його ціноутворюючим параметром є оплата праці працівників. Як офіційно заявляє керівництво водоканалів, в Україні вона становить в середньому 40% і в залежності від регіону, а також рівня технологій водоочищення коливається від 25 до 50%.

Ще одним важливим складником тарифу є електроенергія. Твердження, що електрика потрібна тільки для поставок абонентам гарячої води, — поширена помилка. У випадку з холодною водою необхідне насосне обладнання, яке вважається чи не найбільш енергозатратним сектором загальних витрат станцій.

Що стосується інших витрат, то їх відсоток набагато нижчий у ціноутворенні, але в сукупності теж становить досить велику суму. Сюди входять хімічні реагенти, що застосовуються для обробки води, ГСМ, змішувачі, ремонт, опалення приміщень і т.д. До речі, податки і збори, які сплачують водоканали в державний бюджет, теж потім включаються в тариф і в кінцевому підсумку вираховуються саме зі споживачів.

Крім цього, на тариф впливає і зростання мінімальної заробітної плати. Як тільки в Україні підвищується "мінімалка", керівництво водоканалів запускає процес "індексації", що згодом також відбивається на тарифі.

Де найвищі і найнижчі тарифи в Україні

У нашій країні, як і багатьох інших, діють два типи тарифів: волюметричні і фіксовані. Волюметричними є розрахунок вартості води на підставі її обсягу споживання. Останній вираховується з огляду на показання спеціального вимірювального приладу (водоміра). Фіксовані тарифи застосовуються для споживачів, у яких відсутній обліковий прилад.

Як ми вже зазначали, в різних містах і регіонах України тарифи на водопостачання відрізняються. Згідно з даними minfin.com.ua, у 2021 році найнижчі тарифи на водопостачання для побутових користувачів встановлені в Сєверодонецьку Луганської області (8,94-9,66 грн/м3), а найвищі — у Дніпропетровській (28,8-33, 84 грн/м3), Умані Черкаської області (29,1 грн/м3), а також у Запорізькій (25,764 грн/м3) і Закарпатській (25,367 грн/м3) областях.

Варто зазначити, що у квартирах, де не встановлено водомірів, тариф нараховується за нормами споживання на людину. І він практично завжди вищий, ніж для квартир із лічильником. Тому у квартирах, особливо для тих, де прописані дві людини і більше, звичайно ж, вигідніше цей прилад встановлювати. Що стосується приватних домоволодінь із присадибними ділянками, то там ще й нараховується плата "за полив городу".

Примітно, що коли у 90-ті "нульові" роки абоненти почали масово встановлювати водоміри, більшість з них стали платити за водопостачання набагато менші суми. Керівництво ж багатьох водоканалів почало скаржитися на те, що "зазнає збитків", тому всіляко намагалося під цим приводом підвищити тарифи, а також домогтися додаткових дотацій від місцевих рад.

Що стосується непідконтрольних територій України, то там ситуація з водою не могла не ускладнитися у 2014 році з приходом нового режиму. Тарифи в Криму зараз коливаються в межах 20-40 рублів (10-20 грн) за кубометр. Занадто високими їх не назвеш. Проте всім відомо, наскільки гостро на півострові стоїть проблема з прісною водою. І як не намагається російська влада показати, що вирішують її, саме її агресивна політика призвела до того, що вода в АРК Крим стала дефіцитом.

Що стосується Донбасу, то там офіційні тарифи теж виглядають не дуже страшними (Луганськ — 33,46 руб. (приблизно 16 грн), Донецьк — 31,04 руб. (близько 15 грн) за кубометр). І кілька років влади "ЛНР"/"ДНР" у підконтрольних ЗМІ підкреслювали, що у них тарифи "нижчі, ніж в Україні". Проте у 2021 році вони їх все одно почали піднімати, а холодна вода, як відомо, у багатоквартирних будинках того ж Луганська взагалі подається за графіком (до слова, гаряча там взагалі практично не подається централізовано).

Чи справедливою є ціна?

З огляду на такий різнобій у цифрах, мимоволі задаєшся питанням, наскільки адекватні тарифи на водопостачання в різних населених пунктах України? І чи можна їх оптимізувати хоча б на підконтрольній частині, наприклад, за допомогою державного регулювання або якихось економічних моделей.

Експерт підкреслює, що вартість життя в різних містах України різна. І все залежить від завантаженості міста людьми, бізнес-активності в місті, а також витрат, пов'язаних з електроенергією.

На його думку, державне регулювання не допоможе в питанні зниження вартості води для споживача. Навіть якщо центральна влада поставить завдання його якимось чином "вирівняти" в ручному режимі.

Своєю чергою Олег Попенко, голова комітету РКІ, благоустрою, екології та охорони навколишнього середовища Громадської ради при Київській міській державній адміністрації вважає, що тарифи повинні підвищуватися тільки після комплексної модернізації обладнання водоканалів.

Фінансовий аналітик Олексій Кущ звертає увагу, що з введенням владою нового енергоринку з'явилися проблеми, яких до цього не було. На тарифі вони, безумовно, теж відображаються. Тепер ринок має різні форми, наприклад, що балансує або "на добу вперед". Водоканалам же, які є постійними боржниками, пропонується купувати електрику у так званих "постачальників останньої надії".

Варто зазначити, що в Україні у порівнянні з іншими країнами тарифи на воду відносно невисокі. Проте не варто забувати, що рівень доходів громадян України в рази нижчий, ніж тієї ж Польщі, Німеччини або Франції, які часто наводяться як приклад країн із найвищими тарифами.

Від представників водопостачальних комунальних підприємств часто чуються скарги на той факт, що вони працюють у збиток. Однак водоканали, що знаходяться в комунальній власності, отримують дотації з міських бюджетів. Чи справедливі ці дотації чи ні, це вже окрема розмова, але провини в цьому рядових споживачів точно немає.

Концесія — добро чи зло?

Оцінюючи фактори, що впливають на тарифи, варто згадати такий тип управління водоканалами як передача його в концесію. У деяких регіонах України цю практику стали впроваджувати ще в "нульові" роки. Офіційний привід був таким: щоб збиткове комунальне підприємство зробити прибутковим, а також модернізувати обладнання та мережі, не навантажуючи бюджет, потрібен інвестор ззовні.

Концесія — вид договору про реконструкцію об'єктів, що перебувають у державній власності за рахунок коштів інвестора (або спільно з ним). В результаті інвестор (концесіонер) отримує можливість заробляти, збираючи дохід з об'єкта на свою користь.

Варто зазначити, що у випадку з водоканалами така практика виправдовувала себе не завжди. Наприклад, в Одесі, Луганську, Білій Церкві та деяких інших містах концесіонер, укладаючи договір, брав на себе низку зобов'язань (оновлення магістралей, заміна обладнання за свій рахунок, підвищення якості води і т.д.), однак більшість з них не виконав. При цьому тарифи були збільшені, а абонентів навіть за найменші заборгованості (100 грн і менше) почали викликати в суди, а іноді й "вибивати" гроші за допомогою колекторів. Доходи ж, принесені водоканалами, тепер надходили не місту, а саме тим фірмам, які ставали концесіонерами.

У Луганській області ще до війни був величезний скандал із ДКП "Луганськводоканал", яке спочатку перетворили на ОКП "Луганськвода", а потім взагалі передали в концесію "Росводоканалу" (по суті, іноземній фірмі). Обіцянок при укладенні договору було багато, але в результаті їх не виконали, а тарифи підняли і жителі залишилися дуже незадоволеними.

А ось в Одесі можна навести як приклад досить "свіжий" випадок. Городяни вийшли на мітинг перед мерією з вимогами вплинути на "Інфоксводоканал". Люди скаржилися на те, що концесіонер в період спалаху епідемії коронавірусу влаштував їм справжній "терор" щодо боргів за водопостачання.

Тому керівництво країни і місцева влада, передаючи водоканали й інші об'єкти комунальної власності в концесію, повинні замислюватися про те, як юридично грамотно скласти договори, щоб потім концесіонер не тільки збирав гроші з абонентів, а й виконував взяті на себе зобов'язання. Особливо слід звернути увагу на такі розділи як "Обов'язки сторін" і "Відповідальність сторін". Інакше потім цілком "мирне" бажання зробити прибутковим КП призведе до судових позовів з інвестором і загального невдоволення населення.

Раніше портал "Коментарі" повідомляв, що ціни на газ у Європі б'ють рекорди і чого чекати Україні.