Підсумки 30 років приватизації в Україні: підприємницького раю не відбулося. Частина друга

За статистикою, приватизація та перерозподіл власності для більшості громадян України скінчилися до початку 2000-х. Більшість суб'єктів підприємництва в Україні з’явились у перше десятиліття розбудови підприємницького середовища. З 1991 року по 2000 рік їх чисельність зросла у 4 рази, при цьому кількість суб'єктів малого підприємництва (СМП) зросла у 4,6 разів (з 47084 од. до 217930 од). З 2000 року темпи зростання кількості суб'єктів підприємницької діяльності (СПД) різко знизились до 6,4 % середньорічних. У період з 2004 за 2007 роками щорічний приріст складав відповідно по роках — 4,0%, 4,0%, 4,6% та 5,7%.

Підсумки приватизації держмайна в Україні

К 2010 року в Україні офіційно було 378,8 тисяч підприємств, к 2020 року залишилось 373,8 тисяч підприємств. Тобто, к початку 2000-х каркас підприємницького середовища в Україні було в цілому збудовано, цій бізнес-спільноті потрібен сприятливий бізнес-клімат та зрозумілі правила гри.

Джерело: наукова стаття кандидату економічних наук Волинського національного університету Світлани Бортник

Становлення олігархів, майдани та мережаний бізнес 

Сприятливий бізнес-клімат та прозорі правила гри не були встановлені в Україні тому, що для невеликої кількості дуже впливових бізнесменів, яких називають "олігархи", з 2000-х процеси навколо приватизації та питань щодо збереження та примноження власності розпочалися на новому рівні.

Екс-президента Леоніда Кучму вважають батьком українських олігархів. При ньому, через приватизацію велика частина колишньої державної власності опинилася у руках декількох фінансово-промислових груп, які пройшли відбір у так звані "криваві 90-ті". Це схоже на "постіндустріальний феодалізм", у якому кілька найбагатших осіб разом з іноземними партнерами контролюють дуже велику частину української економіки. Більш того, гроші вони здебільшого виводять за кордон через офшори, сплачують значну частину податків за кордоном, та більш охоче інвестують у активи в умовно розвинутих країнах ніж на батьківщині. Це називається компрадорська економіка.

"Дивно, що з 2014 року в країні була відсутня політика, яка б стимулювала зміни економічної структури, а саме інвестиції у створення і модернізацію нових виробництв сучасних промислових товарів. – каже директор ДП "Укрзовнішпромекспертизи" Володимир Власюк. - Це стало величезною стратегічною помилкою компрадорської олігархії, яка визначала економічну політику після 2014 року. Ми не маємо права її повторити тепер, коли на кону існування країни".

Але це питання з’явилося набагато раніше, ніж у 2014 році.

Після 30 років приватизації найбагатшим українцем вважають Ріната Ахметова, чий зріст як голови топ-корпорації "СКМ" почався після загадкового вбивства іншого відомого донецького бізнесмена, попередньої "найбагатшої людини України" Євгена Щербаня. 

Найбільш прибутковим у Ахметова був гірничо-металургійний бізнес, який він розвивав на базі фабрик, заводів та комбінатів, що були збудовані за часів СРСР та відповідно включені у промислово-виробничі ланцюжки радянського зразку. Плани Ахметова на створення монополій в Україні зруйнував Майдан-2004. То був у тому числі протест еліт, які через приватизацію мало отримали при Кучмі проти тих еліт, на які Кучма та "російські партнери" зробили ставку. Після Майдану-2004 Рінат Ахметов та другий зять Кучми Віктор Пінчук втратили отриманий через приватизацію величезний комбінат Криворіжсталь, який потім наново продали іноземному бізнесмену Лакшмі Мітталу.

Інший відомий бізнесмен, який також брав активну участь у великій приватизації —  Дмитро Фірташ заробив статки на торгівлі вуглеводнями. Тоді Кремль робив усе, щоб зберегти  залежність України від російських енергоносіїв, та таким чином позбавити українську економіку суб’єктності. Ще з тих пір до нафтових питань мав відношення бізнесмен Ігор Коломойський, у якого нещодавно відбулися обшуки по справі "Укрнафти".

Питання продовження залежності України від російських енергоносіїв та слухняності Києва у проекті збільшення частки російських нафти та газу на ринку Євросоюзу стали головними причинами Майдану-2014. Друга причина – незадоволення частини українських еліт планами орієнтованого на Кремль президента Віктора Януковича оголосити вступ до створеного Росією "Митного союзу" у ролі "молодшого брата". З іншого боку, багато іноземних потужних гравців розраховували у разі краху режиму Януковича встигнути на новий перерозподіл української власності та в умовах перегляду деяких приватизаційних рішень та нової хвилі приватизації державного майна отримати ласі шматочки.

Найменш розглянутий феномен – поява в Україні на хвилі приватизації великих торгівельних мереж, мережаного бізнесу, великих корпорацій. Ці великі гравці скористалися підсумками перших 15-20 років розпродажу державного майна в Україні та почали відбирати активи у "слабких великих власників", поглинати малий та середній бізнес. Наприклад, якщо раніше в районі міста існувало багато самостійних  магазинів, то з часом їх потіснили великі мережі, з своєрідною корпоративною культурою. Якщо у 90-ті та 2000-ні  українець міг обирати між спробою створення власного бізнеса або працевлаштуванням до підприємця, з яким міг зростати як фахівець, то з початку 2010-х більшість пропозицій на ринку праці – це типові вакансії великих мережаних підприємств, які у більшості не передбачають розвитку працівника як самостійного агента української економіки.  

Плюси приватизації

Плюсом приватизації можна вважати надану громадянам можливість оформлювати собі в приватну власність житло. За даними Держкомстату, лише у 1993–1994 роках українці приватизували понад 1 800 000 квартир. До 2018 року у власності держави залишилося 0,5% усіх квартир і одноквартирних будинків.

Перегляд підсумків приватизації та подальші перспективи

5 листопада 2021 року президент Володимир Зеленський підписав закон № 1780-ІХ "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)".

Фактично, це заява сучасної влади про намір переглянути результати усіх, на той час 29 років, української приватизації. Законом декларується відсторонення олігархів від пливу на державну політику, у тому числі особлива увага приділена медійним активам олігархів. Де-факто, отримання статусу "олігарх" позбавляє впливових осіб можливості захищати отримані здебільшого завдяки приватизації активи, ставить під сумнів можливості збільшувати активи та взагалі здійснювати бізнес за старими правилами.

Кардинальна зміна правил гри завжди провокує новий великий перерозподіл власності у великих обсягах. Це виглядає як спроба прибрати з провідних ролей "стару еліту" та створити умови, у яких головними гравцями в українській економіці мають стати великі корпорації, великий системний бізнес, у якому на більшості рівнів роль особистості зведена до мінімуму. Модель, у якої взагалі немає суб’єктності в пересічного українця. А влада, яка здійснює такі перетурбації, на перший час зберігає особливий статус гаранта "нових правил гри".

Плани скорегувалися 24 лютого з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На цьому ґрунті уряд Шмигаля рекламує нову хвилю приватизації, як джерела доходів на нужди оборони, та трансформацію під економічну модель розвинутих західних країн.

"Очікуємо, що нова хвиля приватизації дозволить в 2022 році поповнити держбюджет на суму понад 600 млн грн. – казала в. о. голови Фонду держмайна України Ольга Батова. - Сподіваємось залучити до 1 млрд грн завдяки зростанню цін на аукціонах. Позбавити державу від невластивої їй функції управління бізнесами. В Україні досі близько 3,5 тис. державних підприємств. Для порівняння: в Австралії – 9, в Швеції – 46, в Литві – 91". 

Сучасна позиція Уряду не збігається з глибоким дослідженням українських економістів, які підрахували, що для оптимального розвитку ринкової економіки західного типу державна частка у ВВП країни повинна бути 37%. Це підтверджується тим, що достатньо велика частка держави в національної економіці присутня у таких провідних країн як Швеція та США.

Дуже цікаве й те, що під нову хвилю "великої приватизації" головою Фонду держмайна призначено політика Рустема Умерова, якого у ЗМІ називають лобістом "найбагатшої людини України" Ріната Ахметова й діячем, близьким до російського олігарха Романа Абрамовича та фактичного керманича Саудівській Аравії Мухамеда бін Салмана.

"Фонд держмайна (ФДМ) України хоче перетворитися на Суверенний фонд, на фонд управління державними активами. – одразу після призначення заявив новий голова ФДМ Рустем Умеров. - Ми виконуватимемо функції продажу через приватизацію, через здачу в оренду. Але також обмірковуємо розширення мандату для того, щоб створити Агентство з управління державними активами, щоб ми бачили, що стратегічні активи не тільки перебуватимуть у фонді, але й керуватимуться ним".

При цьому, до поки що Умеров не розповів, чи будуть під час нової "великої приватизації" враховані та виправлені помилки "старої" приватизації. Не розв’язані й питання, які постали перед Україною з 24 лютого 2022 року.

"Під час активізації процесу приватизації потрібно переглянути рішення, за якими значну частку української державної власності отримали росіяни, пов’язані з режимом путіна, — розповів "Коментарі" український політолог Павло Жовніренко. – Неприпустимо, що російський бізнес по факту багато років заробляв, а нерідко і зараз заробляє в Україні гроші, які витрачав у тому числі на фінансування збройної агресії проти України і терористичних дій щодо її громадян. Потрібно невідкладно передбачити у законодавстві правові принципи, які це унеможливлять і не дозволять виникнення подібних ситуацій. Взагалі, потрібно зробити роботу над помилками, які були на попередніх етапах приватизації, та вжити заходи, щоб у подальшому приватизація відбувалася з урахуванням, у першу чергу, інтересів громадян України, а також вимог, закладених у міжнародні санкції, які введені і будуть вводитися щодо путінської Росії."

Сьогодні, як й у 1992 році, перед української владою стоять ті ж самі питання. Як знайти баланс між інтересами громадян України, які бажають реалізуватися як великі бізнесмени, та правами й свободами усіх інших громадян України? Як побудувати відносини з іноземним капіталом та великими корпораціями, щоб ті поважали інтереси суверенної Україні? Як зробити умови, щоб пересічний українець мав можливість стати агентом української економіки, отримав можливості для особистого розвитку, зростання, підвищення добробуту тощо? Та як зробити прозорі та комфортні умови, гармонічні для української економіки та громадян України правила гри?

Віримо у ЗСУ та економічну прозорливість чиновників у тилу.   

Читати: Підсумки 30 років приватизації в Україні: підприємницького раю не відбулося. Частина перша