Корпоратизація НАК Енергоатом. Чи варто повторювати досвід Нафтогазу та Укрпошти

Розрекламована корпоратизація державних підприємств позитивно вплинула хіба що на їх топ-менеджерів та членів наглядових рад. Ці діячі, попри сумнівні результати, й під час війни продовжують отримувати захмарні зарплати. Коментарі розглянули основні питання щодо корпоратизації, на які влада чомусь не надає відповіді.

Уряд корпоратизує Енергоатом: хто виграє

Корпоратизація державних підприємств – застарілий тренд

Закон про корпоратизацію українських державних підприємств у 1993 році підписав президент Леонід Кравчук, зміни в нього вносили до 2001 року включно. Спочатку не передбачалась корпоратизація Укртелекому, Укрпошти та ДАК "Хліб України".

Питання корпоратизації серйозно з’явилось в українському дискурсі у 2003 році напередодні вступу до ВТО. Вже тоді зазначалось, що світ рухається у бік домінування транснаціональних корпорацій(ТНК), які поступово витісняють інститут національної держави. Повідомлялось, що станом на 2003 рік обсяг продажів дочірніх компаній та іноземних філіалів ТНК склав 19 трлн доларів – це було в 2 рази більше усього світового експорту. Вже у 2003 році вважалось, що ТНК тих часів у багатьох напрямках за потужністю та ресурсом перевершують держави.

У сценарії переходу до шостого технологічного укладу, який просувала частина наднаціональних еліт, передбачалось, що старі національні держави та інститути буде скасовано, а основна влада перейде до кількох великих ТНК. Так сподівалися вирішити системні протиріччя Ямайської світової фінансової системи. Для реалізації такого сценарію у 2008 році в світі було впроваджено СНС 2008 – систему національних рахунків. Керувала проектом група з 5 організацій – МВФ, Всесвітній банк, ОЕСР, Євростат та Статистичний відділ ООН.

Офіційно СНС-2008 – це набір рекомендацій для складання показників економічної діяльності. Неофіційно – це модель корпоратизації світової економіки, де збір статистики використовувався пошуку найбільш ефективних рішень під задачу впровадження нового технологічного укладу на базисі домінування ТНК.

Весь цей сценарій скінчився крахом, внаслідок чого в світі розвивається стагфляція. Тобто, наднаціональним елітам не вдалось вирішити питання зовнішніх боргів: станом на 2020 рік усі зовнішні борги держав та ТНК були у 60 разів більше, ніж весь ВВП планети Земля. Отже, модель трансформації світової економіки під корпоративну диктатуру виявилась неспроможною.

Тому й корпоратизацію державних підприємств в Україні слід розглядати не як прогресивні реформи, а як стандартизацію під вимоги СНС-2008. Як перетворення українських державних підприємств у більш зрозумілі типові утворення з метою підготовки їх поглинання великими ТНК. А доводи щодо появи можливості отримувати кредити нагадує 90-і, коли за допомогою схем з кабальними відсотками захоплювали та грабували важливі державні підприємства. 

Отже, вся боротьба точилася навколо питання "хто буде поглинати?" – умовно західні, або умовно китайські ТНК. Хоча, як мінімум до весни 2022 року вони були дуже переплетені між собою, процеси розмежування активно розпочались лише після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Вихід військового протистояння між Україною та РФ на новий рівень у 2022 році зруйнував старі сценарії. Але через те, що в Україні ще повністю не сформувались та не прийшли до влади національно орієнтовані еліти, старі гравці намагаються втілювати старі сценарії в інтересах іноземних "партнерів". Тому що неспроможні знаходити актуальні новому часу рішення, не мають такої компетенції та не ставлять перед собою таких задач.  

Ефективність корпоратизації державних підприємств

Одне з найбільших та найважливіших державних підприємств "Укрзалізниця" стала корпорацією у 2015 році. Команда Порошенко прискореними темпами позбавляла Україну залишків суб’єктності та готувала державні активи для поглинання сторонніми гравцями. Ще корпоратизація Укрзалізниці виглядала як спроба поховати сліди махінацій з закупівлями під ЄВРО-2012 та виконання умов "договорняка зі здачі Криму та Донбасу". Без сприяння керівництва та залізничників на місцях було б не можливо реалізувати російські плани 2014 року. В інтернеті є багато згадок про те, як українські диспетчери проводили російські потяги воєнного призначення за наказами від керівництва УЗ, за сприяння лідерів "антиросійської" постмайданівської влади.

Після корпоратизації Укрзалізниці даних щодо покращення економічних показників підприємства не було. Розпочались закупки у кредит техніки у іноземних виробників – замість кроків щодо відновлення власного виробництва конкурентоспроможної продукції. Найбільш сумнівно виглядає закупівля електро- та дизельпоїздів Stadler, зібраних у Беларусі – тобто фінансування економіки найближчого партнера путіна Лукашенка.

Також, корпоратизація Укрзалізниці не завадила впровадженню схем за участі структур олігарха Віктора Пінчука – у 2018 році, за підсумками окремих експертів, переплата УЗ структурам Інтерпайп склала близько 450 млн гривень.

Але до найбільш гучного скандалу призвело впровадження інституту наглядових рад. Члени наглядової ради УЗ отримували захмарні зарплати – у 2019 році на утримання таких функціонерів з держбюджету було витрачено 43,4 млн грн. Навіть після деякого формального скорочення у 2020 році зарплата одного члена наглядової ради УЗ складала майже 200 тис. дол США на рік. А члени правління корпорації УЗ отримували 800 тис дол США на рік. Фактично це були спроби впровадження моделі "нової нормальності", де немає середнього класу, а є лише багаті та бідні.

Як приклад успішної корпоратизації лобістами рішення наводиться кейс "Укрпошти". Дуже сумнівна заява. Корпоратизація "Укрпошта" в принципі почалась з порушення українського законодавства – на посаду генерального директора було призначено Ігора Смілянського: власника паспортів як України, так і США. Подвійне громадянство заборонено у нас законом. Смілянський почав отримувати захмарні зарплати – від 800 до 1,3 млн гривень на місяць, а за деякими даними – й до 2 млн гривень на місяць. Це при тому, що майже усі інші працівники державної корпорації продовжили свої ставки. Це при тому, що через низькі зарплати з "Укрпошти" масово звільнювався персонал й падали основні показники.

За обсягом, зарплати Смелянського перевершили голова НАК Нафтогаз Андрій Коболєв – 347 млн гривень за 2020 рік, та 285 млн гривень Юрій Вітренко, теж у НАК Нафтогаз. Й Смілянський, й Коболєв, й Вітренко вважаються близькими до міжнародного фінансового спекулянта Джорджа Сороса.

Члени наглядових рад державних банків у 2020 році офіційно отримали 124 млн гривень.

"Корпоратизація звелась до того, що у влади з’явилась можливість набрати наближених до себе осіб в органи управління корпорацій та встановити їм захмарні зарплати, – каже "Коментарі" економічний експерт Борис Кушнирук. – Показова історія з Сергієм Лещенком в наглядовій раді "Укрзалізниці". За державний кошт фінансується його діяльність з піару влади. Жодного відношення до "Укрзалізниці" він не має та мати не буде. Ймовірно, в ситуації з корпоратизацією НАК "Енергоатом" ми побачимо подібну історію – якісь "лещенки" з’являться у наглядовій раді нової корпорації".

Взагалі, посади членів наглядових рад державних корпорацій найчастіше обіймали іноземці з сумнівною репутацією (здебільшого по квоті групи Сороса), діячі з кількома громадянствами, окрім українського. Отже, впровадження інституту наглядових рад за участі представників досить сумнівних наднаціональних еліт виглядає як свідомий тренд на демонтаж економічної суб’єктності України.

В цілому, після проведення розрекламованої корпоратизації, більшість державних корпорацій демонструвала збитковість. За офіційним даними, у 2020 році державні корпорації принесли збитків на 72,4 млрд гривень. Лише 6 державних корпорацій принесли прибуток у розмірі 30,1 млрд гривень.

Хоча прибутковими називали й ДП "Адміністрація морських портів України"(АМПУ) з прибутком 2,7 млрд гривень. Але, з огляду на справжній стан справ в портах, контроль над українською морською інфраструктурою з боку олігархів, криміналу та близьких к путіну російських авторитетних бізнесменів, ситуація виглядає по-іншому. А саме – корпоратизація АМПУ потрібна, щоб віддати державне майно цим та іншим подібним гравцям. Та радіти невеликим надходженням у держбюджет з галузі, яка є найважливішою у світовій економіці та потенційно може генерувати прибутки зовсім іншого порядку.

"В умовах ринкової економіки корпоратизація державних підприємств — це правильний тренд. Проте, існує ціла низка умови, виконання або невиконання яких суттєво впливає на ефективність корпоратизації. Так, разом із корпоратизацією має розвиватися ринок цінних паперів, на якому пересічні громадяни змогли б купувати акції вітчизняних підприємств. І саме на зборах акціонерів обиралося б правління та склад наглядової ради, а також приймалися б рішення щодо виплати дивідендів або їх рефінансування. От тоді б цей процес був виправданий. А що по факту відбувається в Україні? Держава продає корпоративні права виключно пакетами, а відтак купити їх можуть тільки олігархи, звісно за втановленою ними самостійно ціною. Правління призначається "зверху", а відповідальності у членів наглядових рад взагалі немає. В таких умовах корпоратизація — це джерело безконтрольного "привласнення" бюджетних коштів", — говорить к.е.н. Віктор Гольдський.

Корпоратизація "Енергоатому"

Здійснити корпоратизацію НАК "Енергоатом" планувала ще команда Януковича. У 2013 році розглядалось три сценарії – фасадна корпоратизація зі збереженням статус-кво, корпоратизація з передачею значного пакету акції одній з українських фінансово-промислових груп, корпоратизація з передачею значного пакету акцій іноземним інвесторам. Потім був Майдан-2014, питання НАК "Енергоатом" відклали. Але реальні бенефіціари "Енергоатому" продовжили отримувати надприбутки.

Як в прозахідних, так й в проросійських ЗМІ України десятиріччями фактично був відсутній дискурс про те, що українську атомну енергетику контролюють росіяни. А почалось це зі створення ще у 90-х двома бізнесменами та політиками, Миколою Мартиненком та Давидом Жванією фірми "Бринкфорд". При чому, як пишуть в інтернеті, з самого початку у схемах брали участь Віктор Ющенко та Петро Порошенко. Суть схеми була у повному підпорядкуванні української атомної енергетики росіянам та створенні посередницьких фірм для побудови відносин між російськими контрагентами та українськими державними підприємствами. Як постачання ядерного палива, так й утилізація відходів відбувалися за значно завищеними цінами, на що витрачались гроші платників податків. Мова йде про мільйони доларів, через що Мартиненко та Жванія отримали прізвиська "ядерні олігархи". Звичайно ж, використовувались кіпрські офшори.

Ще Мартиненко пов’язували з корупцією на чеських заводах, які виробляли обладнання для атомної галузі, а також з відомої справою про "вишки Бойка". Близьким соратником Мартиненка вважається Арсеній Яценюк, який, за даними зі ЗМІ та відкритих реєстрів станом на лютий 2023 року, продовжує займатися спільним бізнесом з окупантами в Криму.

Функціонерами Мартиненка та Жванії безпосередньо у НАК "Енергоатом" вважались Юрій Недашковський та Ефім Важеєвський. Попри інформацію, що Мартиненко нібито втратив вплив та владу в Україні, та попри загибель Жванії від рук його російських партнерів, Важеєвський й у 2023 році вважається "сірим кардиналом української атомної промисловості". Його пов’язують зі скандальними закупками обладнання у країни-агресорки РФ, обслуговуванням схем Мартиненка-Жванії з використанням офшорів та лобіюванні інтересів екс-міністра енергетики Юрія Бойка.

Чомусь ці теми не обговорюються в контексті корпоратизації НАК "Енергоатом". Більше того, положення нового закону про корпоратизацію атомного монополіста містять корупційні ризики. А саме, зазначається, що майно та інфраструктура НАК "Енергоатом", яка зараз поки що находиться під контролем російських окупантів, обраховується на підставі останніх аудитів до початку окупації. Очевидно, що після перемоги та вигнання росіян з Запорізької АЕС будуть спроби вкрасти та списати дорогоцінне обладнання та сировину в надії приховати махінації "туманом війни". Більше того, чинний міністр енергетики Герман Галущенко вважається одночасно й людиною Єрмака й людиною фігуранта справ про державну зраду Андрія Деркача.

Галущенко взагалі пов’язують зі схемою експорту дешевої української електроенергії за кордон одночасно з імпортом дорогої європейської. Навіть є думка, що частина операцій віртуальна, що дешеву електроенергію українських АЕС продають українським споживачам за ціною європейської, а прикривають все це нібито діями з подолання наслідків російських атак на українську інфраструктуру. Вважається, що сучасна ситуація в енергетиці України є наслідком отримання надприбутків людьми Галущенка, старими корупціонерами галузі. Тому корпоратизація НАК "Енергоатом" може бути ще й кроком для поховання доказів різного роду махінацій.

У експертному середовищі є різні думки щодо корпоратизації НАК "Енергоатом".

"Корпоратизація необхідна, питання взагалі перезріло, – каже "Коментарі" доктор наук з державного управління, експерт по ТЕК Генадій Рябцев. – Це одно з зобов’язань України – усі крупні енергетичні об’єкти повинні бути корпоратизовані. Це одна з умов вступу до ЄС. Й це не означає, що вони будуть продані. Держава повинна бути єдиним власником, керувати корпоративними правами. Багато чого залежить від того, яка буде стратегія управління. Енергоатому потрібна можливість залучати інвестиції, реалізовувати власну політику без великої кількості бюрократичних узгоджень. Взагалі, якщо ми бажаємо працювати в форматі ЄС, нам потрібно виконати корпоратизацію усіх операторів. Тому зараз ще й Укртрансгаз перебуває на шляху до корпоратизації".

Також експерт погоджується, що у процесі корпоратизації не все гарно.

"Витрати звичайно є. Їх немає тільки, якщо нічого не робити, – продовжує Генадій Рябцев. – Все залежить від того, як здійснювати корпоратизацію. Якщо будуть помилки, якщо суспільство буде відокремлено від процесу, а сам процес буде непрозорим, то результат отримаємо негативний".

"У питанні корпоратизації в цілому багато проблем, – каже економічний експерт Борис Кушнирук. – По-перше, держава повинна розробити стратегію та визначити правила гри. Наглядові ради повинні спостерігати за виконанням стратегії та дотримуванням правил гри. В Укрзалізниці й досі немає стратегії, отже не зрозуміло, чим там займається наглядова рада. Тому в історії з державними корпораціями ми спостерігаємо, як моделі, які працювали на Заході, в Україні перетворюються на абсурд. Таку ситуацію спостерігаємо в усіх державних корпораціях".

Наприклад, одним з напрямків стратегії у енергетичній галузі мав би бути пошук рішення для встановлення повного атомного суверенітету – побудови заводу з виробництва власного ядерного палива. У часи Януковича були спроби повністю здати українські інтереси в кабалу росіянам. При Зеленському питанням не займались, лише через кілька місяців після повномасштабного російського вторгнення повністю відмовились від співпраці з РФ та зосередились на закупках у Westinghouse та Urenco. Це при тому, що в України є власна сировина на родовищі у Жовтих водах. Там збирались будувати завод, але команда Януковича прийняла хибне рішення про співпрацю з росіянами, яке не було реалізовано.

"В України відсутній повний ядерний цикл, – розповідає Генадій Рябцев. – В нас є сировина, атомні станції, система зберігання, немає заводу. Будівництво заводу передбачало залучення технологій виробництва свіжого палива. Але проблема у тому, що у проекті будівництва заводу у часи Януковича збирались використовувати російські технології. Російська компанія "ТВЕЛ" умовою побудови заводу висунула вимогу, що Україна повинна відмовитися від використання на власних АЕС збірок усіх інших виробників, купувати тільки продукцію "ТВЕЛ". Вимога прийнята не була. Інші учасники ринку надавати нам відповідні технології зараз не поспішають".

Ще у площині стратегії атомної галузі одночасно з законом про корпоратизацію ніяк не обговорювалась взаємодія АЕС з великими споживачами електроенергії. Наприклад, економіст Олексій Кущ вважає, що після війни потрібно буде побудувати індустріальні парки в 30-километрових зонах навколо українських АЕС, щоб електроенергія знаходила свого споживача. Також розвивати промисловий ромб – Запоріжжя, Дніпро, Кривій Ріг, Кременчук. Там потрібно виробляти не тільки заготовки, а й листову та інструментальну сталь, які будуть споживати виробництва індустріальних кластерів навколо АЕС.

Отже, реформи та модернізація українській атомній галузі потрібні. Але те, що відбувається, та ті старі сенси, на ґрунті яких здійснюється корпоратизація, викликають багато питань.