Велика націоналізація vs велика приватизація

"Велика націоналізація" почала реалізовуватися з передачі державі контроля над активами "Мотор Січ", "Запоріжтрансформатор", "АвтоКрАЗ", "Укрнафта" та "Укртатнафта". Також очікується націоналізація "Альфа-банку". Фактично, запущено процес спроби створення державної монополії в фінансовій та паливно-енергетичній галузях. Дещо дивно, що повернення деяких активів в державну власність здійснюється одночасно з розпродажем державних активів в рамках проголошеної Урядом нової хвилі великої приватизації.

Приватизація та націоналізація в Україні: що буде з бізнесом

Націоналізація в України – від політики до економіки війни

Майже усю новітню історію з 1991 року в Україні держава здебільшого віддавала активи. Було декілька хвиль приватизації, за підсумками яких й утворився сучасний політично-економічний ландшафт країни. Вперше серйозно з терміном "націоналізація" в Україні зіштовхнулися у 2014 році, коли російські окупанти розпочали "націоналізувати" українські державну та приватну власність у Криму, а потім й в Донбасі. В Криму тоді окупанти реалізували примітивну схему з двох ходів. "Віджаті" активи 2-3 року перебували на "балансі" де-юре нікчемної російської "республіки Крим", потім їх "продавали з аукціонів "новим власникам".

З огляду на події в Криму та Донбасі, досить дивно виглядає те, що влада спромоглась почати націоналізацію російських активів в Україні тільки через 8 років після початку російської агресії. Можливо, відповідь у тому, що до недавніх часів існували якісь таємні домовленості між українськими та російськими елітами. Ось, наприклад, в розпорядженні редакції є копія документа, як представники ДТЕК Ріната Ахметова укладали у Криму юридично нікчемні угоди з т. зв. "ГУП РК Крименерго" окупантів. Це при тому, що кримський філіал ДТЕК був саме "націоналізований" росіянами, тобто "віджатий" у Ахметова.

 В українському правовому просторі перша гучна велика націоналізація відбулася у 2016 році – це справа "Приватбанку", в якої, на думку експертів, було дуже багато політики та сумнівних нюансів. У ті ж часи, попри окупацію РФ Криму та Донбасу, в Україні продовжували працювати російські підприємства, навіть такі, які прямо виконували замовлення російської оборонки.

Знову тема націоналізації з’явилась в Україні навесні 2022 року, після початку повномасштабного російського вторгнення. 10 березня 2022 року президент України Зеленський підписав закон про націоналізацію російського майна в Україні. В квітні президент зробив заяву, що держава відновить українцям все житло, яке було зруйновано окупантами. Очікувалось, що перші дії з арештованим російським майном відбудуться вже влітку, у тому числі з метою відновити на ці гроші хоча б якусь частину пошкодженого війною житлового фонду до приходу зими. Але чогось екстраординарного не відбулось. Тема націоналізації ожила лише всередині осені – з встановлення державного контролю над "Мотор Січ", "Запоріжтрансформатор", "АвтоКрАЗ", "Укрнафта" та "Укртатнафта".

При чому, міністр оборони Резніков звернувся з проханням не вживати зараз термін "націоналізація" щодо цих п’яти стратегічних підприємств та наголосив, що це "вилучення майна під час військового стану". Експерти вважать, що розмовляти про початок повноцінної націоналізації зарано.

"Поки ще не йде мова про націоналізацію. Ці підприємства й не збираються націоналізувати, – каже "Коментарі" експерт з державної політики у галузі ТЕК Генадій Рябцев. – Мова йде про зміни в системі керування цими підприємствами у воєнний час. Дійсно, невідомі обґрунтування, за якими влада приймала рішення щодо такої зміни системи керування цими стратегічними підприємствами. Військово-політичному керівництву України слід розтлумачити громадянам чому прийняте таке рішення. Зокрема, з врахуванням того факту, що більшість з цих підприємств суттєво постраждали від ракетних обстрілів та через це зараз не виробляють продукцію. З усіх об’єктів, що потрапили у перелік, найбільш доцільним є встановлення контрою над Укрнафтою. Це необхідно для того, щоб сировина, яка видобувається в Україні, на давальницьких умовах йшла на переробку у Східну Європу, а нафтопродукти з цієї сировини поверталися в Україну без націнок. Оскільки після початку війни так звані системні оператори встановили націнки більші за ті, що були до війни. Якщо вдасться налагодити поставки палива збройним силам України напряму без націнок – це буде успіх".

Ще позитивним явищем виглядає й "націоналізація" "Мотор-Січі", зокрема через припинення співпраці цього підприємства з державою-агресором. А також, через організацію державного захисту цього стратегічно важливого виробника від спроб поглинання Китаєм, що однозначно позитивно виглядає в очах нашого ключового партнера США. Ймовірну збитковість "Мотор-Січі" через припинення контрактів з контрагентами з РФ можливо подолати, розуміючи те, що Африка та Індія літають здебільшого на умовно радянських гвинтокрилах та літаках. Тобто, продукція Мотор-Січі там дуже затребувана, успіх на тих ринках – це питання ефективної роботи "Укроборонпрому".

З огляду на необхідність екстреного відновлення енергопостачальної інфраструктури доцільно виглядає й "націоналізація" "Запоріжтрансформатору". 

Проте, владою чомусь й досі не обговорюється не точкова, а повноцінна націоналізація активів великого російського бізнесу в Україні, зокрема й мережі обленерго, які під час війни є особливо важливими стратегічними об’єктами. Ще дивно те, що чомусь зараз практично не дискутується питання вилучення на користь держави майна топ-колаборантів. Попри те, що з 2022 року, згідно зі змінами до законодавства, в Україні можливо через суд конфіскувати майно колаборантів, серед яких достатньо заможні люди. Наприклад, колишній депутат, російський гауляйтер частини Запорізької області Євген Балицький. Або т. зв. "народний мер" Севастополя Олексій Чалий, члени родини якого прямо зараз, під час державної кампанії з націоналізації російських активів, безкарно стягують у Києві грошові компенсації з українських державних банків.

Націоналізація, приватизація та ймовірні державні монополії

Взагалі, у цивілізованих країнах у часи криз та війн держава купує або націоналізує важливі для економіки активи. Це збереження стратегічних галузей, гарантії працівникам, можливість акумулювати ресурси для подолання кризи. Також значна присутність держави в економіці доречна для умов відновлення після кризи(війни), а також в умовах докорінних змін економічних та промислових моделей, що, дуже ймовірно, чекає нас після війни.

У цьому напрямку сьогодні спостерігається спроба створити щось на кшталт державної монополії у фінансовій, паливно-енергетичної та деяких інших ключових сферах.

Якщо націоналізація "Альфа-банку" відбудеться (за інформацією редакції це станеться 01 грудня 2022 року), то частка держави у банківській сфері зросте до 58%. В умовах переваги державних банків на ринку та наявності розгалуженої мережі відділень та банкоматів, держава отримує додаткові інструменти для одночасного фінансування великої кількості різноманітних проектів післявоєнного відновлення. А також, для своєчасної виплати соціальних платежів, швидкого надання актуальних часу банківських продуктів.

З іншого боку, в Україні залишилась побудована на травмах "лихих 90-х" банківська система, в якій й досі працюють або фахівці, причетні до усіх гучних подій, або їх учні. Через це роботу державних банків й в останні роки супроводжують скандали. Це події навколо фінансування купівлі ТРЦ Sky Mall за участі державного Укрексімбанку, після чого втратив посаду директора цього держбанку Євген Мецгер. Це підозра колишньому голові НБУ Кирилу Шевченко, якого звинувачують у розкраданні 200 млн гривень під час праці у державному Укргазбанку. Це побутові скандали на кшталт того, що на початку листопаду 2022 року один з банкоматів нині державного Приватбанку "вкрав" 20 000 гривень з картки клієнта.

У паливно-енергетичної галузі очікується, що через "націоналізацію" Укрнафти та Укртатнафти держава отримає мережу з більш ніж 600 АЗС й таким чином може впливати на роздрібний паливний ринок України. З позитивної точки зору, держава так здобуває додаткові інструменти для безперешкодного забезпечення населення та бізнесу паливом, можливість зараз та після війни стримувати ціни на рівні, який забезпечить швидке відновлення економіки.

З іншої точки зору, збільшення частки держави у паливно-енергетичної сфері може бути використано для придушення нелояльного сучасній владі бізнесу. Також тут слід звернути увагу на те, що зараз значна частина палива поступає в Україну з Європи, що зменшує для держави простір для економічних маневрів через залежність від іноземних постачальників. При цьому, в Уряді не обговорюються плани розвитку вітчизняних родовищ, зокрема Керченського, не чути про розробку планів реконструкції українських НПЗ та будівлі к ним трубопроводів від вітчизняних родовищ.

"Мені не відомі прецеденти успішного державного керування активами у нафтогазовій галузі, – каже "Коментарі" директор консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн. – Показовий приклад – НАК Нафтогаз. Замість компанії, яка заробляє гроші та зміцнює стратегію енергетичної безпеки, ми бачим компанію, яка й стратегію не реалізує й гроші не заробляє. Ще й просить гроші у держави. Потрібно розуміти, що таке Укрнафта та Укртатнафта. Укрнафта – це хронічне недофінансування. Держава постійно виймала звідти гроші. Час минав, запас міцності скінчився, добич нафти впала у 3 рази, газу у 5-7 разів. Я спілкувався з людьми з групи "Приват", вони розповідали, що пропонували хоча б 50% прибутку залишати на розвиток компанії, але держава відмовлялась, тому й вони власні гроші не вкладали. Зараз в Укрнафту потрібно інвестувати великі гроші, а результат буде років через п’ять. Держава буде інвестувати і має такі гроші? Щодо Укртатнафти, то завод зруйнований. На його відновлення потрібні сотні мільйонів доларів. У держави є такі гроші?". 

"Я не вірю у те, що держава може бути ефективним керуючим, – продовжує Сергій Куюн. — Це прерогатива приватного бізнесу. Держава повинна створювати умови для конкуренції та розвитку приватного бізнесу. Взагалі, уклін уряду в напрямку збільшення присутності держави на деяких ринках почав спостерігатися ще з минулого року. Невідомо, хто є ідеологом цього".

При цьому експерт наголошує, що дії держави у нафтогазової галузі впливають не тільки на умовно великих гравців, а й на ринок в цілому.

"Ринок палива – це один з найбільш конкурентних ринків, – продовжує Сергій Куюн. – В червні в нас було 355 оптових постачальників дизельного палива. Разом з поставниками бензину та скрапленого газу – більш 500 учасників оптового ринку. Величезна кількість АЗС. З якою метою тут потрібна участь держави? В нас зараз є профіцит палива за виключенням весінньої кризи. Але ж ринок самостійно її подолав, збудував нову логістику. Ринок все може, якщо держава мудро здійснює регуляторну функцію. Можливо, в ідеальному світі, як би це все було живим та робочим, такі дії уряду б спрацювали – ти береш бізнес, починаєш заробляти, не потрібно вкладень. Але у тому вигляді, як воно є – мені складно відповісти, навіщо держава здійснила такі кроки. Хоча, я допускаю, що не володію всією інформацією. Можливо, у високопосадовців є інформація, що там відбувається. Можливо власник щось не хотів робити. Можливо, є бачення як зробити так, щоб все це запрацювало".

Є й думка, що навіть з новими активами в держави поки що немає достатніх можливостей для створення монополій.

"Насправді, багато хто не розуміє, що АЗС групи "Приват" не мають прямого відношення до Укрнафти та Укртатнафти, – каже Генадій Рябцев. – Антимонопольний комітет не зміг встановити, що орендарі цих АЗС пов’язані відносинами спільного контролю. У багатьох немає розуміння, як працювала група "Приват" в Україні. Навіть за умов встановлення державного контролю над 600 АЗС, це не монополія, оскільки до початку війни в Україні працювало більш 6500 АЗС". 

Приватизація, конкуренція та перерозподіл

Одночасно з націоналізацією перших п’яти великих підприємств, ожили розмови про перегляд законності приватизації провідного видобувного підприємства ДАК Укррудпром – відповідне провадження знов розглядає Конституційний суд. Зараз підприємства, які колись належали державі у складі Укррудпрому, повністю чи частково контролюють такі авторитетні бізнесмени, як Рінат Ахметов, Олександр Ярославський, Ігор Коломойський, колишній володар російського громадянства Вадим Новинський(Малхасян), а також, близький до путіна російський олігарх Роман Абрамович та родич Новинського(Малхасяна), російський бізнесмен Ашот Малхасян.

Ймовірне повернення Укррудпрому державі через визнання порушень при його приватизації дуже серйозно змінює усю політичну карту України, оскільки підприємства колишнього Укррудпрому – це головний на сьогодні бізнес самих впливових українських бізнесменів та їх російських партнерів. За умов професійного менеджменту,  держава зможе отримувати завдяки поверненню ДАК Укррудпром значні доходи з прибутку гігантських видобувних та гірничо-збагачувальних підприємств, адже Україна входить в топ-10 світових лідерів з запасів та видобутку залізної руди.

Також зараз ожило кримінальне провадження щодо аграрного магната Олега Бахматюка, якого звинувачують у крадіжці 1,3 млрд гривень державних коштів за допомогою махінації з банкрутством VAB банку. Теоретично, збитки можна компенсувати через конфіскацію аграрних активів Бахматюка, на базі яких можливо створити державні підприємства, що дозволить Уряду впливати на ціноутворення на продовольчому ринку.

Але з іншого боку, Уряд поки що не демонструє наявності бачення стратегії післявоєнного відновлення. Більш того, зараз чиновники здебільшого зайняті перерозподілом фінансових потоків під виглядом оптимізації Кабінету міністрів замість того, щоб вже зараз обговорювати з бізнесом та громадськістю варіанти майбутніх економічних стратегій. Залишається відкритим питання – навіщо робити кроки по шляху створення монополій та збільшення частки держави в економіці, коли діючою владою одночасно не пропонується економічний образ майбутнього?

Перша і то провальна спроба в цьому напрямку була оголошена у вигляді публічного обговорення питання на конференції у Лугано, але потім не було ніяких повідомлень хоча б про якісь успіхи у цьому напрямку.

Ще одним ризиком є те, що чинна влада та близькі до неї економічні суб’єкти через націоналізацію можуть знищити конкуренцію на ринку, позбавитися опонентів та використати труднощі воєнного часу для зміцнення й збереження особистої влади після війни.

Якщо дивитися суто в юридичній площині, переважна більшість підприємств в Україні була приватизована з грубими порушеннями. Тому, якщо діяти справді в державних інтересах, стратегічно важливі підприємства можливо повертати через цей кейс, без формулювань про "вилучення на час воєнного стану". Як це починає відбуватися з ДАК "Укррудпром". При цьому, станом на сьогодні експерти не очікують істотного руху у цьому напрямку.

"На мою думку, після завершення воєнного стану управління "націоналізованими" активами попередніми власниками буде відновлено, – к.е.н. Віктор Гольдський. – Якби у вас забрали майно, ви, скоріше за все, звернулися би до суду. Проте, про будь-які позови ми не чуємо. Складається враження, що "акціонери" самі ініціювали таку невизначеність: з однієї сторони, вони позбулися видатків на утримання та ризиків фізичної втрати майна, з іншої сторони, зможуть отримати після війни вже відновлені за рахунок держави активи".

Здійснення нової хвилі "великої приватизації" одночасно з "великою націоналізацією" в умовах відсутності конструктивної державної економічної стратегії також виглядає дивовижно. Тим більше, навколо такої діяльності Фонду держмайна вже відбуваються скандали. Наприклад, це продаж структурам, пов’язаним з екс-міністром Злочевським, генеруючого прибуток столичного бізнес-центру "Аркада" за ціною, за окремими оцінками, значно нижче ринкової.

Таким чином, у нової кампанії з "великої націоналізації" спостерігаються не тільки паростки вирішення сучасних проблем у економіці, а й риси нового перерозподілу головних українських активів. Можливо, оголошені міністром оборони Резніковим тези про "тимчасове вилучення на час військового стану" є завуальованим повідомленням іншим елітам з запрошенням до післявоєнних кулуарних перемовин.